Древослів

Словник Української Мови

Категорія: У

  • ужиткувати

    1. Використовувати щось для певної мети, застосовувати на практиці, вживати (про предмети, знання, терміни тощо).

    2. (У лінгвістиці) Вживати мовну одиницю (слово, вираз, граматичну форму) у мовленні, використовувати її у певному значенні або конструкції.

  • ужиткуватися

    1. (про предмети, речі) Ставати придатним для використання, вживатися в справу, знаходити своє практичне застосування.

    2. (про гроші, кошти) Витрачатися на певні потреби, знаходити своє ужиття.

    3. (застаріле) Пристосовуватися до чогось, звикати.

  • ужитний

    1. Який використовується у повсякденному житті, практичний, придатний для ужитку; уживаний.

    2. Який стосується вживання, використання чогось; вживний.

  • ужиток

    1. (заст.) Користування чим-небудь, використання чогось для своїх потреб; вживання.

    2. (заст.) Звичка, звичай, обичай, що утвердився в побуті.

    3. (діал.) Користь, вигода, придатність для чогось.

  • ужиточний

    1. Який можна ужити, придатний для вживання, використання.

    2. Який можна використати для певної мети, корисний у практичному застосуванні.

    3. (У лексикографії) Про слово, вираз: що активно використовується в мовленні, живе, а не застаріле.

  • ужиточність

    Ужиточність — властивість за розумінням філософа Григорія Сковороди, що означає внутрішню придатність, призначеність і здатність людини або предмета до певної діяльності, життя або служіння, що відповідає їхній природній суті.

    Ужиточність — у більш загальному вживанні: придатність для певної мети, відповідність природі чи призначенню чогось.

  • ужиточно

    1. У спосіб, властивий ужитковому мистецтву; функціонально, практично.

    2. У значенні, яке слово або вираз має в повсякденному мовленні, на відміну від термінологічного або літературного; у розмовному вживанні.

  • ужиття

    1. Дія за значенням дієслова «ужити»; використання чогось для певної мети, застосування на практиці.

    2. Звичай, норма, порядок, заведений у вжитку, у повсякденному житті; традиція, звичаєвість.

    3. Заст. Користь, придатність для чогось; прибуток, вигода.

  • ужище

    1. Власна назва села в Україні, що розташоване в Івано-Франківській області, Калуському районі.

    2. (заст., рідк.) Місце, де щось звичайно вживається, трапляється; побут, середовище, вжиток.

  • ужів

    Ужів — власна назва селища міського типу в Україні, розташованого в Ковельському районі Волинської області.

    Ужів — власна назва села в Україні, розташованого в Самбірському районі Львівської області.