Словник Української Мови
1. Висловлювати невдоволення, нарікання на когось або щось; поскаржитися.
2. (у правовому контексті) Подавати офіційну скаргу до уповноважених органів з метою оскарження дій, рішень або порушення прав.
3. (застаріле) Розповідати, повідомляти про щось; також — ділитися своїми почуттями, тужити.
1. Висловлювати незадоволення, нарікання на когось або щось, повідомляти про порушення своїх прав або інтересів з метою їх відновлення чи захисту.
2. Розповідати про свої негативні переживання, фізичний біль або нездужання; нарікати, жалітися.
3. (У старшому вжитку) Подавати офіційну письмову або усну заяву до уповноважених органів з вимогою розгляду справи, притягнення до відповідальності; подавати скаргу.
Властивість за значенням прикметника “скаржливий“; схильність до скарг, нарікань, невдоволення.
У спосіб, що виражає скаргу, невдоволення; нарікаючи, з наріканням.
1. Особа, яка подає скаргу до державного органу, установи або посадової особи з метою оскарження дій, рішень або бездіяльності, що порушують її права чи законні інтереси.
2. У кримінальному процесі: потерпілий, його представник або законний представник, який подав заяву про вчинення кримінального правопорушення та підтримує обвинувачення у суді.
3. Розмовне: людина, яка схильна часто скаржитися, нарікати на щось або на когось.
Скаржниця — спеціальна закрита скринька або ящик для збирання скарг, заяв, пропозицій, які опускаються через щілину; скринька для скарг.
Скаржниця — застаріла назва жінки, яка постійно скаржиться, нарікає; скаржничка.
1. (від прикметника “скаржний“) — у спосіб, властивий скарзі; з вираженням нарікання, невдоволення, образи.
2. (від дієслова “скаржитися“) — так, що виражає скаргу; нарікаючи, з докором.
1. Зображений у карикатурі, представлений у вигляді сатиричного або гумористичного малюнка, що навмисно спотворює характерні риси.
2. (Переносно) Навмисно спотворений, перебільшений або висміяний у словесній описі, поведінці тощо.