Словник Української
1. В антропології — нормальна, середня за висотою форма голови людини, коли черепний показник (співвідношення ширини голови до довжини) становить від 75,0 до 79,9%.
2. У медицині — нормальна, пропорційна будова черепа, що відрізняється від патологічних форм (наприклад, долихоцефалії чи брахіцефалії).
1. Власна назва німецького міста в землі Бранденбург, відомого з XIII століття, адміністративного центру району Верхній Шпревальд-Лаузіц.
2. (геол., ґрунтознавство) Щільний прошарок у підзолистих ґрунтах, зцементований залізистими, марганцевими або гумусовими сполуками, що утворюється в процесі підзолоутворення; залізистий ортштейн.
1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі.
2. (заст., діал.) Загальна назва знарядь, інструментів або пристроїв для виконання певної роботи; знаряддя, приладдя, снасть.
1. (істор.) Посадовець у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій, який відав державною скарбницею, фінансами, а також королівським (великокнязівським) арсеналом.
2. (істор., заст.) Особа, відповідальна за зберігання, облік та видачу зброї, амуніції або військового майна; зброяр, збройничий.
3. (перен., рідко) Той, хто володіє зброєю або має право нею користуватися; воїн, боєць.
1. Діалектна назва для невеликого ручного знаряддя праці, інструменту або пристрою для виконання певної роботи (наприклад, гачка, крючка, пристосування для плетіння сіток).
2. У рибальстві — невелика ручна снасть, гачок для лову риби.
3. У техніці та побуті — простий механізм або пристрій, що складається з рукоятки та робочої частини для передачі зусилля (наприклад, важіль, важелик).
1. (граматика) Відмінок, який відповідає на питання «ким? чим?» і вказує на знаряддя, інструмент або засіб дії; інструменталіс.
2. (граматика) Стосуючийся цього відмінка або маючий його ознаки (наприклад, про закінчення, форму).
1. Особа, яка безпосередньо виконує якусь роботу, дію, часто механічну або фізичну; той, хто орудує знаряддям, інструментом, механізмом.
2. У переносному значенні: той, хто є виконавцем чи знаряддям у чиїхось руках для досягнення певних, часто неблаговидних, цілей; ставленик, посібник.
3. Заст. Той, хто керує, управляє чим-небудь; розпорядник.
Орудок — власна назва села в Україні, розташованого в Бережанській громаді Тернопільської області, на історичній землі Галичини.
1. Дія за значенням дієслова «орудувати»; керування, управління чим-небудь, поводження з чимось, використання чогось у процесі роботи.
2. Робота, діяльність, що виконується за допомогою певних знарядь, інструментів або механізмів.
3. Розм. Галаслива, метушлива або кваплива діяльність, часто без чіткого плану.
1. Діяти, працювати, виконувати якусь роботу, зазвичай фізичну, за допомогою знарядь, інструментів або механізмів; керувати чимось.
2. Розпоряджатися, керувати чимось, часто з відтінком свавілля або недбалості; поводитися з чимось необережно, грубо.
3. (у спеціальних галузях) Керувати, управляти машиною, механізмом, транспортним засобом тощо.