Словник Української Мови
1. В антропології та медицині — тип будови обличчя, при якому верхня щелепа не виступає вперед відносно нижньої, а обидві розташовані практично в одній вертикальній площині; нормальне співвідношення щелеп, що характеризує європеоїдну расу.
2. В стоматології та ортодонтії — правильне, нормальне змикання зубів верхньої та нижньої щелеп, при якому досягається оптимальна функціональність та естетика зубощелепної системи.
1. У математиці, зокрема в геометрії та лінійній алгебрі — вектор, який перпендикулярний до заданого вектору або підпростору, а також взагалі будь-який елемент, що має властивість ортогональності (перпендикулярності).
2. У геодезії та картографії — перпендикуляр, опущений з певної точки на задану лінію або вісь (наприклад, на ось координат).
3. У техніці та архітектурі — прямокутний елемент конструкції або прямокутна система координат.
1. (у математиці, зокрема в лінійній алгебрі) Процес перетворення заданої системи векторів на ортогональну (або ортонормовану) систему, тобто систему попарно перпендикулярних векторів, зазвичай зі збереженням лінійної оболонки; відповідна обчислювальна процедура (наприклад, процес Грама–Шмідта).
2. (у більш широкому, переносному сенсі) Дія, спрямована на чітке розмежування, розділення понять, функцій або підходів для усунення їх взаємного впливу або дублювання.
1. У математиці, зокрема в лінійній алгебрі: перетворити задану множину векторів на ортогональну (або ортонормовану) множину, тобто таку, де всі вектори попарно перпендикулярні, зазвичай за допомогою процесу Грама — Шмідта.
2. У техніці та комп’ютерних науках: надати системі, проекту або компонентам властивості ортогональності, тобто незалежності та відокремленості функцій, що дозволяє змінювати їх, не впливаючи на інші частини системи.
1. (у математиці, фізиці) Набувати властивості ортогональності; перетворюватися на систему взаємно перпендикулярних (ортогональних) векторів, функцій або інших об’єктів у заданому просторі.
2. (перен., книжн.) Ставати незалежним, відокремленим, втрачати зв’язок або взаємний вплив з чимось.
1. У математиці: пряма лінія, яка перетинає іншу пряму або площину під прямим кутом (кутом 90 градусів); перпендикуляр.
2. У техніці та геометрії: взаємно перпендикулярний напрям, вісь або пряма в системі координат (наприклад, ортогональні осі).
3. У переносному значенні: абсолютно незалежний, не пов’язаний, що не має спільних точок або впливу (наприклад, ортогональні підходи до вирішення проблеми).
1. (у математиці, геометрії) Такий, що стосується прямого кута або перпендикулярності; перпендикулярний.
2. (у техніці, інформатиці) Незалежний, не пов’язаний, що не впливає на інші частини системи або процесу.
3. (переносно) Абсолютно чужий, далекий, що не має нічого спільного з чимось; несумісний.
1. (у математиці) властивість перпендикулярності, взаємної прямокутності векторів, прямих, площин або інших геометричних об’єктів.
2. (у переносному значенні, про ідеї, підходи, явища) незалежність, відокремленість, відсутність зв’язку або впливу один на одного.
3. (у техніці, програмуванні) принцип побудови систем, при якому їхні компоненти є незалежними та не мають побічних взаємодій, що спрощує аналіз, модифікацію та комбінування.
1. У геометрії: під прямим кутом, перпендикулярно.
2. У переносному значенні: абсолютно незалежно, не пов’язано, не маючи спільних точок або впливів.
3. У математиці, фізиці та інженерії: стосовно системи координат, функцій або векторів, що мають властивість ортогональності (наприклад, скалярний добуток дорівнює нулю).
1. (в анатомії) Прямовисний, спрямований вертикально вгору; такий, що здійснюється або розташований уздовж вертикальної осі організму (наприклад, про рух, положення).
2. (в медицині) Характеризує нормальний, фізіологічний напрямок руху або функцію (наприклад, про перистальтику кишківника).
3. (переносно) Правильний, відповідний нормі або очікуванням; такий, що йде вірним, прийнятим шляхом.