Словник Української Мови
1. Розповідати про щось із захопленням, гордістю, намагаючись викликати подив чи захоплення у співрозмовника; хвалитися, вихвалятися.
2. Розмовляти про щось із задоволенням, згадувати з приємністю (часто про щось приємне, але не обов’язково з метою похвалитися).
Який заслуговує на похвалу, схвалення; дуже добрий, відмінний, чудовий.
Який отримав багато похвал, схвальних відгуків; широко рекламований, розхвалений.
Хваленик — власна назва села в Україні, розташованого в Одеській області, Білгород-Дністровському районі.
1. Той, хто хвалить когось або щось, вихваляє чиїсь якості, досягнення; захисник, прихильник, панегірист.
2. (у релігійному контексті, зазвичай з великої літери) Той, хто прославляє Бога; один з епітетів Бога в християнстві.
1. Висловлювати схвалення, визнання чи захоплення кимось або чимось, відзначати чиїсь позитивні якості, вчинки або досягнення.
2. (заст. та рел.) Прославляти, возвеличувати (переважно про Бога або святих).
3. (розм., часто ірон.) Надмірно або нещиро вихваляти когось, захоплюватися.
1. Розповідати про свої успіхи, переваги, досягнення з почуттям власної вищості, зазвичай з бажанням викликати захоплення або зависть; вихвалятися, бравирувати.
2. Пишатися кимось або чимось, вважати за честь, за щастя мати щось або бути пов’язаним з кимось (часто без негативного відтінка).
Хвалій — власна назва, що походить від латинського слова “chval” (хвала, слава), історично вживана як прізвище або прізвисько, зокрема у середньовічній Україні та Польщі.
Хвалій — історичне прізвисько або прізвище, яке носили деякі представники козацтва, наприклад, козацький полковник Іван Хвалій (XVII ст.).
Хвалій — у сучасному вжитку може вживатися як прізвище або літературний персонаж, що асоціюється з хвалькуватою, самовпевненою особою (від діалектного “хвалитися“).
Хвалійка — власна назва села в Україні, розташованого в Одеській області, Подільському районі.