Позначка: іменник

Апозиготія — у біології (територіялістиці): форма партеногенезу, при якій розвиток нового організму починається з необов’язково заплідненої яйцеклітини, але для його завершення необхідне злиття ядра яйцеклітини з ядром полярного тільця або іншої клітини того ж походження.

1. У медицині: заключна фаза розвитку хвороби, що характеризується поступовим згасанням симптомів та відновленням функцій організму після перенесеної гострої стадії.

2. У психіатрії: завершальний етап психічного захворювання, що настає після гострого періоду і може супроводжуватися залишковими явищами, змінами особистості або відновленням.

Апокарпій — тип гінецею (сукупності плодолистків) у квітці, у якому плодолистки не зростаються між собою, залишаючись вільними, і утворюють окремі пелюстки або мають лише зчленування.

Апокарпій — плід, що утворився з апокарпного гінецею, тобто складається з окремих, не зрощених між собою плодиків (наприклад, у жовтецю, суниці, магнолії).

1. У ботаніці — тип гінецею (сукупності плодолистків), при якому плодолистки не зростаються між собою, залишаючись вільними та утворюючи окремі пелюстки (наприклад, у магнолії, жовтозіллі).

2. У плодознавстві — стан або властивість плоду, що утворився з такого вільного гінецею, коли кожен плодолисток дає окремий плодик (наприклад, супліддя у суниці, малини).

1. У біології та палеонтології — форма філогенетичного розвитку, при якій організм або група організмів у процесі еволюції повертається до більш простого будівництва чи способу життя, що нагадує стадії їхніх предків; спрощення організації внаслідок пристосування до більш однорідного або специфічного середовища.

2. У геології — стадія тектонічного розвитку геосинкліналі, що характеризується завершенням інтенсивних гороутворювальних процесів, загальним підняттям та вирівнюванням рельєфу.

Апокератоспіліт — власна назва рідкісного мінералу, різновиду кварцу, який утворюється в результаті заміщення кератофіру (виверженої гірської породи) кремнеземом; знайдений у Південній Африці.

Апокератофір — вулканічна гірська порода, що є різновидом кератофіру, який утворився внаслідок метаморфізму (перетворення) під впливом високих температур і тиску; характеризується наявністю вторинних (апо) мінералів, таких як хлорит, епідо́т, альбіт.

1. У візантійській та давньоруській антропонімії — особовий іменник, що утворений шляхом зворотного читання (анаграми) іншого імені, часто з метою створення літературного псевдоніма або криптоніма (наприклад, зворотне читання імені “Максим” дає “Кімакс”, але не є апокінімом у строгому сенсі; класичний приклад — грецьке ім’я “Аріон”, прочитане навпаки, дає “Нойра”).

2. У ширшому лінгвістичному вжитку — будь-яке слово або ім’я, утворене в результаті анаграми або читання іншого слова з кінця до початку (паліндромії).

1. У давньогрецькій філософії та етиці — стан безтурботного спокою, душевної рівноваги та свободи від тривог і пристрастей, досягнення якого вважалося найвищою доброчесністю та метою мудреца (особливо в епікурейській та стоїчній школах).

2. У релігійному контексті — блаженний, вічний спокій душі після смерті, заспокоєння; часто вживається як синонім до поняття “вічний спокій”.

1. У лінгвістиці — фонетичне явище, що полягає у відпадінні одного або кількох звуків (часто голосного) у кінці слова, наприклад: “що” замість “щого”, “від” замість “віді”.

2. У поетиці та версифікації — навмисне скорочення слова шляхом відкидання кінцевого звуку або складу для дотримання розміру вірша чи ритму, наприклад: “брів” замість “бровів”.