Значення
-
Особа, яка була присутня під час якоїсь події, спостерігала її і може про неї розповісти або засвідчити.
-
Особа, яка закликається до суду або до слідчого для дачі показань про обставини, що відомі їй і мають значення для розгляду справи.
-
У релігійному контексті, зокрема у християнстві — послідовник, прихильник певного вчення, який своїм життям і діяльністю засвідчує (свідчить) про свою віру; також у назвах окремих конфесій (наприклад, Свідки Єгови).
-
Переносно: предмет, явище або ознака, що підтверджує, свідчить про існування чогось іншого, є доказом певної епохи, події.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. свідок, р. свідка, д. свідкові, з. свідка, о. свідком, м. свідкові, к. свідку
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘свідок’ походить від праслов’янського *sъvědъkъ, утвореного від дієслова *sъvědti, що означало ‘знати разом з кимось’. Це слово є паралельним утворенням до *sъvědetel’ (пор. старослов’янське съвѣдѣтель, російське ‘свидетель’). Спочатку воно означало ‘той, хто знає разом з іншими’, тобто людина, яка була при події і може засвідчити її. У сучасній українській мові ‘свідок’ — це особа, яка бачила або чула щось і може дати показання.