1. Здатність людини цілеспрямовано та адекватно сприймати, осмислювати та оцінювати навколишню дійсність і власний внутрішній світ, а також керувати своєю поведінкою.
2. Сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, настроїв тощо, що характеризують психічне життя людини або суспільства в певний період.
3. У філософії та психології — вища, інтегративна форма відображення об’єктивної дійсності, що полягає в цілеспрямованому, узагальненому та оцінному відтворенні світу в формі осмислених образів, а також у самоспостереженні.
4. У розмовній мові — ясність розуму, нормальний стан психіки (протилежність непритомності, сплутаності).