Словник Української
1. Філософська дисципліна, що вивчає природу, види, структуру та функції цінностей, їх місце в реальності та значення в житті людини та суспільства; теорія цінностей.
2. Сукупність цінностей, ціннісних орієнтацій окремої особи, соціальної групи чи певної культури в цілому.
1. Про систему, теорію або наукову дисципліну: побудований на основі чітко сформульованих аксіом (постулатів), з яких за правилами логіки виводяться всі інші положення; оформлений у вигляді аксіоматичної системи.
2. Про поняття, підхід або метод: представлений у строгій, формалізованій формі, що ґрунтується на чітких, недоведених, але прийнятих за істинних засадах.
Властивість теорії, системи знань або логічної структури, яка полягає в тому, що її основні положення (постулати) чітко сформульовані як аксіоми, а всі інші твердження виводяться з них за правилами логічного висновку.
Стан наукової теорії або дисципліни, що досягла такого рівня розвитку та строгості, коли її фундамент може бути представлений у формі аксіоматичної системи.
1. (у філософії, логіці, математиці) такий, що побудований на аксіомах, сформульований у вигляді системи аксіом; що має властивість аксіоматичності.
2. (переносно) такий, що приймається за беззаперечну, очевидну істину, що не потребує доказів.
1. Властивість наукової теорії, яка побудована на основі аксіоматичного методу, тобто виводиться з чітко сформульованих і прийнятих без доказу постулатів (аксіом).
2. Ступінь або рівень логічної строгості та формалізації теорії, що характеризує її побудову як аксіоматичної системи.
1. (про теорію, систему знань) Такий, що може бути побудований або представлений у формі суворої логічної системи, що виходить із чітко сформульованих аксіом (постулатів) і правил виведення.
2. (про поняття, твердження) Такий, що може бути прийнятий за аксіому або сформульований як аксіома; такий, що піддається аксіоматизації.
1. Формалізувати якусь галузь знання, зводячи її до системи аксіом, тобто базових тверджень, що приймаються без доведення, з яких логічним шляхом виводяться всі інші положення теорії.
2. Визначати, приймати або формулювати щось як аксіому, тобто як очевидну та не потребуючу доказів істину, що є основою для подальших міркувань.
1. Набувати властивості аксіоми; ставати очевидним, беззаперечним твердженням, що не потребує доказів у межах певної теорії.
2. У логіці та математиці: перетворюватися на систему аксіом; ставати формалізованим за допомогою чітко визначених аксіом і правил виведення.
1. Система аксіом, що становить основу певної математичної теорії або логічної побудови.
2. Сукупність основних, недоведених у межах даної теорії положень (аксіом), що приймаються за вихідні для подальшого логічного виведення інших тверджень цієї теорії.
3. Розділ логіки або математики, що вивчає властивості, структуру та способи побудови аксіоматичних систем.
1. У математиці: крива, яка описується точкою, нерухомо пов’язаною з колом, що котиться без ковзання по нерухомому колу зовні або всередині нього; гіпоциклоїда або епіциклоїда.
2. У техніці: профіль бічної поверхні зубця зубчастого колеса, утворений аксоїдою (кривою, що описується точкою, нерухомо пов’язаною з виробляючим колом, яке котиться без ковзання по вихідному колу).