1. Двоголовий м’яз плеча, що згинає руку в ліктьовому суглобі та піднімає її вперед у плечовому суглобі.

2. Розмовне позначення цього м’яза, що часто вживається в контексті фізичної сили, атлетичної статури або тренувань.

1. У римській імперії — короткочасний (зазвичай на один день) та неофіційний консулат, посада або титул особи, призначеної виконувати обов’язки консула після смерті або раптової відставки чинного консула, щоб уникнути вакантності посади до закінчення річного терміну.

2. У сучасному вжитку (переносне значення) — дуже короткий, ефемерний термін перебування на будь-якій високій посаді або період володіння чимось.

Біхроматометрія — метод хімічного аналізу, заснований на окисненні визначуваної речовини біхроматом калію (K₂Cr₂O₇) у кислому середовищі з подальшим вимірюванням кількості витраченого окисника або утворених продуктів для кількісного визначення вмісту органічних або неорганічних відновників у пробі.

1. Хімічна сполука, сіль хромової кислоти, що містить два атоми хрому; дихромат (наприклад, біхромат калію K₂Cr₂O₇).

1. У геометрії: відрізок прямої, що сполучає дві точки кола або іншої кривої, але не проходить через її центр.

2. У музиці: двоголосний інтервал, що складається з двох звуків, взятих одночасно.

1. Прихильниця або представниця біхевіоризму — напряму в психології, що вивчає поведінку людини та тварин як об’єктивну реакцію на подразники зовнішнього середовища, нехтуючи суб’єктивними внутрішніми переживаннями.

2. У ширшому значенні — жінка, яка в своїй діяльності (наприклад, педагогічній чи науковій) послідовно керується принципами біхевіоризму.

1. Прихильник біхевіоризму — психологічної теорії, що вивчає поведінку людини та тварин, розглядаючи її як сукупність реакцій на зовнішні подразники, без аналізу внутрішніх психічних процесів.

2. Представник напряму в психології, педагогіці чи лінгвістиці, який у своїх дослідженнях ґрунтується на принципах біхевіоризму.

Біхевіоризм — напрям у психології XX століття, який розглядає психічну діяльність людини та тварин виключно через призму зовнішньо спостережуваної поведінки (реакцій) на конкретні подразники (стимули), заперечуючи або ігноруючи роль свідомості та внутрішніх психічних процесів для наукового аналізу.

Біхевіоризм — філософська та методологічна концепція в соціальних науках, що ґрунтується на принципах психологічного біхевіоризму і вивчає поведінку індивідів та груп як об’єктивну реакцію на впливи навколишнього середовища.

1. У теорії поведінки (біхевіоризмі) — гіпотетична одиниця аналізу поведінки, що розглядається як аналог фонеми в лінгвістиці; елементарна, неподільна поведінкова послідовність, що має сигнальне значення.

2. У соціобіології — фундаментальна, генетично обумовлена одиниця поведінки, що є складовою частиною поведінкового репертуару виду та може бути предметом природного відбору.

1. У математиці, зокрема в теорії диференціальних рівнянь з частинними похідними: крива в просторі, яка є перетином характеристичних поверхонь для заданого рівняння другого порядку.

2. У фізиці: траєкторія розповсюдження сингулярності або розриву розв’язку гіперболічного диференціального рівняння з частинними похідними, що описує певний процес.