Словник Української Мови
1. Властивість літальних апаратів (переважно вертольотів) зберігати льотні характеристики та ефективність роботи силової установки в умовах розрідженого повітря на значних висотах польоту.
2. У техніці — здатність двигунів внутрішнього згоряння (наприклад, автомобільних) працювати без суттєвої втрати потужності в умовах розрідженого повітря високогір’я.
1. Властивість або характеристика об’єкта (переважно будівлі, споруди) мати значну висоту, бути високим; висотність будівлі.
2. Категорія, що визначає міру висоти об’єкта над рівнем моря або над навколишньою місцевістю; висотна зона (наприклад, у географії, кліматології).
3. У містобудуванні та архітектурі — домінуюча висотна характеристика забудови, що формує силует міста або його окремої частини.
1. Жінка, яка грає на гармоніці (музичному інструменті).
2. Рідкісне позначення жінки-виконавиці, яка грає на гармоні (духовому музичному інструменті органного типу).
1. (техн.) Покритий тонким шаром металу за допомогою електрографії — методу відтворення зображень або нанесення металевого покриття з використанням електричного струму.
2. (полігр.) Відтворений, одержаний методом електрографії (електростатичного друку), коли тонер (фарбопорошок) закріплюється на папері під дією електричних зарядів і температури.
1. Висотна будівля, переважно житловий або адміністративний будинок у багато поверхів, який виділяється серед навколишньої забудови своєю значною висотою.
2. (У радянську добу) Одна з семи сталінських висотних будівель, зведених у Москві в кінці 1940-х — початку 1950-х років, які стали архітектурними символами того часу.
3. (Переносно) Дуже високий, стрункий предмет або рослина (наприклад, дерево, вежа).
1. Відстань по вертикалі від будь-якої точки до рівня, який прийнято за початковий (наприклад, до рівня моря або земної поверхні), або до певної умовної позначки; розмір предмета в цьому напрямку.
2. Простір, висота (у 1-му значенні), розташований на значній відстані від земної поверхні; повітряний простір.
3. Піднесене місце, височина, пагорб, горб.
4. У математиці: відрізок перпендикуляра, опущеного з вершини геометричної фігури (наприклад, трикутника, піраміди, конуса) на її основу або продовження основи, а також довжина цього відрізка.
5. У музиці: якість звуку, що залежить від частоти коливань; положення звуку в діапазоні за частотою (високий, низький звук).
6. Військове укріплення на піднесеному місці, що має важливе тактичне значення.
Електрограф — пристрій для реєстрації електричних явищ, зокрема напруги або електричних зарядів на поверхні тіл.
Електрограф — копіювальний апарат (ксерокс), що працює за принципом електростатики та сухого перенесення тонера на папір.
Електрограф — застарілий медичний прилад для графічної реєстрації змін електричного потенціалу в біологічних тканинах (наприклад, електрокардіограф).
1. Музикант, який грає на гармоні (музичному інструменті з мехами та клавішами або кнопками для створення звуку).
2. Людина, яка професійно займається вивченням або побудовою гармоній (у музиці — благозвучних сполучень звуків, акордів).
1. Процес дії за значенням дієслова «висолювати»; вилучення солі з чогось, просочування чогось сіллю для консервування або надання смаку.
2. (у геології) Процес утворення солей шляхом їх кристалізації з водних розчинів у гірських породах аще на поверхні землі.
3. (у кулінарії) Спосіб консервування або приготування харчових продуктів (м’яса, риби, сала, овочів) шляхом тривалого витримування їх у солі або розсолі.
1. (діал.) Той, хто виготовляє або продає солодощі, кондитерські вироби; кондитер.
2. (діал.) Посуд, пристрій або місце для зберігання солодощів, цукерок; солодощниця.
3. (перен., діал.) Про людину або предмет, який викликає відчуття задоволення, насолоди; те, що тішить, догоджає.