Голосно, різко або з натиском вимовляти, промовляти, вигукувати слова чи фрази.
Несподівано, часто зі збудженням або подивом, висловлювати думку, зауваження, яке важко стримати.
-
делатив
Делатив — відмінок у фінно-угорських мовах (наприклад, угорській, фінській), який виражає значення руху з поверхні або зверху чогось (відповідає питанням «звідки?», «з чого?»).
Делатив — граматичний термін для позначення форми слова в цьому відмінку.
-
викрикувальний
1. Прикметник, що означає: властивий викрикуванню, призначений для викрикування; такий, що виражається голосним вигуком або вигуками.
2. У лінгвістиці (про речення): який виражає сильне почуття (здивування, радість, біль, заклик тощо) і вимовляється з відповідною особливою інтонацією; той самий, що окличний.
-
деларвація
Деларвація — власна назва літературної премії, заснованої у 2016 році видавництвом “Смолоскип” та присуджуваної за найкращий дебютний роман українською мовою.
-
викрикнутися
Викрикнутися — дієслово, що означає вимовити щось голосно, раптово, з силою, часто під впливом емоцій (здивування, болю, радості тощо).
-
деламінація
1. (біол.) Процес розшарування, відокремлення клітинних пластів у зародку під час ембріонального розвитку, наприклад, утворення двошарового зародка з одношарового.
2. (геол.) Розшарування, розділення гірських порід або льодовикового покриву на окремі пласти, шари внаслідок тектонічних процесів, тиску або танення.
3. (тех.) Роз’єднання, розділення складеного матеріалу (наприклад, шаруватого композиту, плівок, покриттів) на окремі шари або прошарки.
-
викрикнути
Раптово й голосно вимовити, вигукнути щось, зазвичай під впливом сильної емоції (здивування, радості, болю, страху тощо).
-
делавар
1. Представник індіанського народу алгонкінської мовної групи, що історично мешкав на території сучасних штатів Делавер, Нью-Джерсі та Пенсільванія (США).
2. Мова народу делаварів, що належить до алгонкінської сім’ї мов; також відома як ленапе.
3. (у значенні прикметника) Який стосується народу делаварів, їхньої мови чи культури.
-
викривний
1. (у геометрії) такий, що стосується викривлення або характеризується ним; кривий, зігнутий, не прямий.
2. (переносно) такий, що відхиляється від правильної, прямої лінії розвитку, нормального стану; неправильний, спотворений.
-
викривлятися
1. Набувати кривої, вигнутої форми; згинатися, корчитися.
2. Перекручувати риси обличчя, приймати неприродний, гримасничий вираз; кривитися.
3. Втрачати правильність, спотворюватися, відхилятися від норми або істинного змісту (про думки, факти, інформацію тощо).