1. Документ, який надає одній особі (довіреному) право виступати від імені іншої особи (довірителя) у правових відносинах, зокрема укладати угоди, представляти інтереси в державних органах тощо.

2. (заст.) Процес або факт доручення чого-небудь, покладання на когось довір’я; доручення.

1. Особа, якій довіряють, наділяють повноваженнями або доручають таємні, важливі чи конфіденційні справи; довірена особа.

2. У юридичній практиці: представник, уповноважена особа, яка діє від імені та в інтересах іншої особи (довірителя) на підставі виданої їй довіреності.

1. Почуття упевненості в чийсь чесності, відданості, добрих намірах, що ґрунтується на досвіді взаємодії та дозволяє покладатися на іншу особу, відкриватися їй або передавати певні повноваження.

2. Переконання в правдивості, достовірності, правильності чи якості когось або чогось (наприклад, довір’я до джерела інформації, до методу лікування, до інституції).

3. Управлінсько-правове поняття, що означає правовідносини, за яких одна особа (довіритель) передає іншій особі (довіреній) майно або повноваження для управління ним на певний час і на користь третьої особи (бенефіціара), як це передбачено, наприклад, у трасті або довірчій власності.

1. Властивість за значенням прикметника “довільний”; відсутність обмежень, умовностей або об’єктивних причин, можливість діяти, вирішувати чи визначати щось лише за власним бажанням, без обґрунтування або незалежно від зовнішніх обставин; суб’єктивність, сваволя.

2. Філософський та науковий термін, що означає незалежність певного явища, процесу або рішення від зовнішніх умов, детермінованих причин або попередніх станів; випадковість, стохастичність.

3. У математиці, логіці та інформатиці — характеристика вибору або дії, що не обумовлена жодними правилами або алгоритмами і може бути здійснена без конкретних критеріїв; недетермінованість.

1. Дія за значенням дієслова довезти; доставка когось або чогось до певного місця.

2. Відстань або маршрут, на який щось або когось довозять; остання ділянка шляху.

3. Те, що довезено; партія товару, вантажу, доставленого в певне місце.

1. Документ, що містить короткі відомості, довідкові дані про когось або щось; довідка.

2. (у лексикографії) Словникова стаття, яка містить граматичну, стилістичну, етимологічну та іншу довідкову інформацію про слово.

1. Друковане або електронне видання довідкового характеру, що містить відомості наукового, прикладного або суспільного призначення, систематизовані для швидкого пошуку (наприклад: довідник фахівця, телефонний довідник, словник-довідник).

2. Розмовна назва довідкового бюро, установи або служби, що надає довідкову інформацію (наприклад: зателефонувати до довідника).

1. Документ, що містить короткі відомості, фактичні дані або офіційне підтвердження якихось фактів щодо особи, організації, події тощо.

2. Стисла інформація, короткі відомості про когось або щось, що викладені в усній або письмовій формі.

3. Розділ у довідковому виданні (словнику, енциклопедії, посібнику), що містить конкретну інформацію з певного питання.

4. У комп’ютерній термінології — інформаційна система або її розділ, що надає користувачеві довідкові дані, пояснення щодо функцій програми (наприклад, «контекстна довідка»).

1. Документ, що містить коротку інформацію про когось або щось, офіційне посвідчення певного факту, що видається установою, організацією або посадовою особою.

2. (у спеціальному вжитку) Короткий довідковий матеріал, зведення відомостей на певну тему, що додається до основного тексту (наприклад, книги, звіту).

1. Власна назва села в Україні, розташованого в Білокуракинському районі Луганської області.

2. (рідко) Процес дії за значенням дієслова “довшати”; збільшення в довжину, подовження, видовження чогось.