Словник Української Мови
1. У спосіб, властивий декларації; у формі офіційної заяви, проголошення, без конкретних практичних дій або механізмів реалізації.
2. У програмуванні: описово, за допомогою конструкцій, що декларують (оголошують) властивості та результат, а не детальну послідовність дій для його досягнення.
1. Група стародавніх індоєвропейських народів, що в першому тисячолітті до нашої ери населяли значну частину Західної та Центральної Європи (території сучасних Ірландії, Великої Британії, Франції, Бельгії, Швейцарії, частини Іспанії, Німеччини, Австрії, Чехії тощо) та створили самобутню матеріальну та духовну культуру.
2. Представники цих народів, що розмовляли (або розмовляють) мовами кельтської групи.
3. (У сучасному контексті) Народи, що зберігають кельтську культурну спадщину та мову (наприклад, ірландці, шотландці, валлійці, бретонці, корнці, менці).
1. Представник групи стародавніх індоєвропейських народів, що в першому тисячолітті до нашої ери населяли значну частину Західної та Центральної Європи (території сучасних Ірландії, Великої Британії, Франції, Бельгії, Швейцарії, Іспанії та ін.) та створили самобутню матеріальну та духовну культуру.
2. Представник сучасних народів, що походять від давніх кельтів і зберегли свої мови та культурні особливості (наприклад, ірландці, шотландці, валлійці, бретонці, корнці, менці).
1. Який має характер декларації; що урочисто проголошує, заявляє якісь принципи, наміри або права.
2. У логіці та лінгвістиці: такий, що констатує, стверджує факт або стан речей без вираження наказу, заперечення чи питання.
Кельня — власна назва села в Україні, розташованого в Коростенському районі Житомирської області.
1. Стосунок до міста Кельн у Німеччині, що стосується цього міста, пов’язаний з ним або походить із нього.
2. Стосунок до Кельнського собору, зокрема до його архітектурного стилю або характерних ознак.
3. Стосунок до Кельнської єпархії або Кельнського курфюрства в історичному контексті.
1. (про вірші, поетичні твори) Бути призначеним для декламації, добре звучати при голосному виголошенні; мати властивості, що відповідають вимогам декламації.
2. (рідко, про людину) Виступати з декламацією, демонструвати своє мистецтво декламації.
1. Жінка, яка обслуговує відвідувачів у ресторані, кафе, барі; офіціантка.
2. (заст.) Жінка, яка працює в готелі та відповідає за обслуговування номерів (покоївка).
1. Висловлювати вголос художній текст (вірш, прозу тощо) з особливою виразністю, дотримуючись певного ритму та інтонації, з метою художнього впливу на слухача.
2. Читати або промовляти щось напам’ять, урочисто, з підвищеною емоційністю та театральністю, часто надмірно або поза місцем.
1. Застаріла назва офіціанта (чоловіка) у ресторані, кафе або іншому закладі громадського харчування.
2. У деяких західноукраїнських діалектах — чоловік, який подає страви та напої, обслуговує відвідувачів у трактирі або корчмі.