Словник Української Мови
1. Учасник командити — добровольчого загону, що діяв на території України під час Громадянської війни 1917–1921 років, сформованого на основі Чехословацького корпусу та інших частин для боротьби проти більшовиків.
2. Сторонник або прихильник політичної течії, пов’язаної з діяльністю командити.
1. (істор.) Військовий звання у запорозькому козацтві, що відповідало командиру невеликого підрозділу або начальнику команди (наприклад, гарматного обслуговування).
2. (істор., рідше) Особа, яка очолювала команду (спеціалізований підрозділ) у козацькому війську чи в армії Гетьманщини.
1. (діал.) До того часу, поки; доти, доки.
2. (діал.) До того місця, куди; аж до, до.
1. Уповноважений представник, агент або довірена особа торгового дому, який веде справи від його імені за кордоном (застаріле значення).
2. Учасник товариства на вірі (командитному товаристві), який несе відповідальність за зобов’язаннями товариства лише в межах свого внеску (вкладник).
1. (до кого, чого) Настирливо, з докорами звертатися до когось із вимогами, скаргами або доріканнями; причіплятися, чіплятися.
2. (до кого, чого) Розм. Наполегливо домагатися чогось, приставати з проханнями або вимогами; докучати.
1. Родовий відмінок множини іменника “командир” — означає належність або відношення до групи осіб, які керують військовими підрозділами, екіпажами, загонами тощо.
2. Родовий відмінок множини від власної назви “Командир” (прізвище) — означає належність або відношення до членів родини або групи осіб з таким прізвищем.
1. Бути відрядженим, направленим кудись для виконання службових обов’язків або певного завдання; перебувати у стані командирування.
2. (У пасиві, про військовослужбовців) Отримувати призначення на певну посаду або до певного місця служби.
1. (у техніці, будівництві) Закріплювати, прикріплювати щось за допомогою клямок, гачків або інших кріпильних елементів; остаточно заклепувати.
2. (переносно, розм.) Докінчувати, завершувати якусь справу або процес, часто з відтінком значення «добивати», «доводити до кінцевого результату».
1. Надавати комусь статус командира; призначати на посаду командира.
2. Виконувати обов’язки командира; керувати, очолювати військовий підрозділ або групу людей, віддаючи накази та розпорядження.
3. (У розмовному вживанні) Віддавати розпорядження, наказувати, керувати кимось (часто з відтінком несхвалення).
1. (до кого, чого) Намагатися дістатися, дотягнутися до когось або чогось, що знаходиться на відстані або важкодоступне; докопатися.
2. (переносно, до чого) Старанно, наполегливо намагатися з’ясувати, дізнатися щось, проникнути в суть чогось; докопуватися.