• замова

    1. Текст магічного, ритуального чи обрядового характеру, який за переконанням людей має надприродню силу і вимовляється з певною метою (наприклад, для лікування, захисту, заподіяння шкоди тощо); замовляння.

    2. Таємна змова, угода між двома чи більше особами з метою здійснення (зазвичай шкідливої чи незаконної) дії проти когось або чогось; змова.

    3. (рідко) Дія за значенням дієслова «замовляти»; замовлення.

  • замняток

    Замняток — власна назва села в Україні, розташованого в Бережанській громаді Тернопільського району Тернопільської області.

  • замлітися

    1. (діал.) Запаморочитися, закрутитися (про голову).

    2. (діал.) Захворіти, занепасти духом, впасти в млявість.

  • замліти

    1. Втратити свідомість, зомліти; впасти в непритомність.

    2. Завмерти, застигнути в якомусь стані (часто від сильних почуттів, переживань).

    3. Затихнути, припинити рух або діяльність; завмерти.

  • замлілий

    1. (Про людину) такий, що втратив свідомість, зомлілий; непритомний.

    2. (Переносно) такий, що перебуває в стані повного заціпеніння, нерухомості, пригніченості або захоплення.

  • замліватися

    1. (діал.) Ставати млявим, втрачати силу, енергію; знемогати, слабшати.

    2. (перен., діал.) Впадати в стан мрійливості, замисленості; заглиблюватися в свої думки, образи, забуваючи про навколишнє.

  • замлівати

    1. (діал.) Ставати млявим, втрачати силу, енергію; слабшати, знемогати.

    2. (перен., діал.) Починати говорити повільніше, тихіше або менш емоційно; втрачати запал у розмові.

  • замлоїти

    Запаморочити голову, приголомшити, збентежити (зазвичай про сильні почуття, враження).

    Розмовити, умовити когось, схилити до чогось лестощами, обіцянками.

  • замковище

    1. Місце, де колись стояв замок, залишки замкових споруд; територія колишнього замку.

    2. Назва деяких населених пунктів, місцевостей ато урочищ в Україні, що походять від колишніх замків.

  • замковий

    1. Військове звання старшинського складу в Українській Галицькій Армії (УГА) та деяких інших українських формуваннях першої половини XX століття, відповідне сучасному званню старшини або сержанта.

    2. У давні часи — посада, а згодом і звання керівника замку (фортеці) або намісника певної адміністративної одиниці (замку), який здійснював судову, адміністративну та військову владу на підвладній території.