1. Намітити, задумати щось зробити, поставити собі певну мету.
2. Завдати комусь шкоди, зла, маючи такий намір; задумати недобре, зібратися нашкодити.
3. Захотіти чогось, відчути бажання щось зробити або отримати.
-
замірити
1. Виміряти щось, визначити розміри або величину чогось за допомогою певних інструментів чи одиниць виміру.
2. (переносно) Оцінити, зважити, обдумати щось (наприклад, можливості, ситуацію).
3. (діал.) Приміряти, прикласти щось для перевірки відповідності за розміром або формою.
-
замір
1. Намір, мета, задум, що передбачає певні дії в майбутньому.
2. (у техніці, геодезії) Вимірювання кутів, відстаней або висот на місцевості для складання плану, карти або для проектних робіт.
3. (застаріле) Підозра, припущення.
-
замінятися
1. Переставати бути кимось або чимось, поступаючись місцем комусь або чомусь іншому; змінюватися, заступатися кимось, чимось.
2. Бути замінником когось, виконувати чиїсь обов’язки або функції; заступати когось.
3. (у хімії, про атоми, іони) Вступати в хімічну взаємодію, в результаті якої один елемент або група займає місце іншого в молекулі речовини.
-
заміняти
1. Ставити когось, щось на місце когось, чогось іншого; заступати, займати чиєсь місце, виконувати чиїсь обов’язки.
2. Обмінювати одну річ на іншу; заступати одну річ іншою, що має подібне призначення.
3. У граматиці: вживати одну мовну форму або конструкцію замість іншої.
-
замінювач
1. Той, хто або те, що замінює когось, щось; заступник, замінник.
2. Хімічний продукт, напівфабрикат або матеріал, що використовується замість іншого, як правило, з метою економії, спрощення технології або надання нових властивостей (наприклад, замінник цукру, кави).
3. У мовознавстві — слово або словосполучення, що вживається замість іншого слова (найчастіше іменника) для уникнення повторень у тексті (наприклад, займенники “він”, “вона”, “воно”, “вони”).
-
замінюватися
1. Ставати замість когось або чогось іншого, брати на себе чиїсь функції, обов’язки або займати чиєсь місце.
2. Бути поставленим, використаним або призначеним замість іншого предмета, явища або поняття.
3. Змінювати свій стан, перетворюватися на щось інше, набувати нових властивостей (частіше у пасивній конструкції “замінюватися чимсь”).
-
замінювати
1. Ставити когось або щось на місце іншої особи чи предмета, брати на себе чиїсь обов’язки, функції.
2. Використовувати щось інше замість чогось відсутнього, несправного або менш придатного; бути еквівалентним за якостями, властивостями.
3. У мовознавстві: виступати субститутом, вживатися на місці іншої мовної одиниці (наприклад, займенник замінює іменник).
-
замінюваність
1. Властивість або якість того, що можна замінити, замінність; можливість заміни одного об’єкта, явища чи особи іншим без суттєвої втрати функціональності, цінності або якості.
2. (Ек., лог.) Взаємозамінність товарів, продуктів, ресурсів або компонентів, коли один одиниця може бути повністю замінена іншою однаковою одиницею для виконання тієї самої функції.
3. (Лінгв.) Можливість заміни однієї мовної одиниці (наприклад, слова, форми) іншою в певному контексті без порушення граматичної правильності або суттєвої зміни смислу.
-
замінювання
1. Дія за значенням дієслова “замінювати”; процес заміни одного предмета, явища, особи чи дії іншим.
2. (у лінгвістиці) Синтаксична операція або процес підстановки одного мовного елемента (слова, словосполучення, частини речення) замість іншого.
3. (у техніці, математиці, програмуванні) Процедура заміни деталі, елемента, значення, коду чи даних на інші.