Словник Української Мови
1. Визначати, встановлювати розміри, величину, об’єм чогось за допомогою певних інструментів або приладів; робити замір.
2. Обчислювати, оцінювати щось, спираючись на певні критерії або показники.
3. Розмічати, відокремлювати певну частину чогось (наприклад, земельної ділянки) за допомогою вимірювань.
1. (географія, історія) Історична назва Закарпаття, що вживалася в офіційних документах Австро-Угорщини та Чехословаччини до середини XX століття; територія, обмежена річками Тиса, Латориця та Уж.
2. (етнографія) Загальна назва для українського населення Закарпаття, що мешкає в долині річки Латориці та її приток; одна з етнографічних груп закарпатських українців (русинів).
1. (про час, простір) Виміряний, обчислений за допомогою певних інструментів або методів; той, що має визначену міру.
2. (перен., розм.) Обмежений, невеликий за обсягом; такий, що не виходить за певні рамки.
1. (спец.) Пристрій або інструмент для вимірювання, фіксації певних параметрів (наприклад, швидкості, відстані, рівня).
2. (заст.) Особа, яка займається замірами, обмірами чого-небудь (землі, будівель тощо); землемір.
1. Вимірювати щось, визначати розміри, величину або обсяг чогось за допомогою певних інструментів чи одиниць виміру.
2. (переносне значення) Оцінювати, зіставляти свої сили, можливості з кимось або з чимось; вступати у суперництво, змагання.
Визначати, встановлювати міру, розмір, величину чогось шляхом вимірювання.
Розраховувати, прикидати, оцінювати щось (часто у переносному значенні).
Розмічати, відокремлювати певну частину чогось за допомогою вимірювань.
1. Дія за значенням дієслова “замірювати” — визначення розмірів, величини, об’єму, площі чогось за допомогою певних інструментів або приладів.
2. Результат такої дії — отримані числові дані, показники про розміри, величину, площу чогось.
3. (у техніці, метрології) Процес порівняння вимірюваної величини з єдиницею виміру, оцінка фізичної величини за допомогою технічних засобів.
1. (діал.) Невелика кількість рідини, що залишилася на дні посудини після основного виливання; залишок, недо́лишок.
2. (перен., рідко) Незначна, решткова кількість чогось; залишок, слід.
1. (у геодезії) Пов’язаний із замірами, призначений для вимірювання земельних ділянок або інших об’єктів; вимірювальний.
2. (у картографії) Складений на основі точних вимірів, знімань місцевості (про план, карту).
Який має багато замірок, складний за формою, з численними вигинами, виступами або нерівностями.
Який відрізняється хитромудрістю, складністю, заплутаністю (про думки, плани, міркування тощо).