Словник Української Мови
1. Дія за значенням дієслова “замітати” — прибирання, очищення поверхні від сміття, пилу за допомогою мітли або щітки.
2. (перен., розм.) Поспішне, неохайне приховування, маскування чогось (наприклад, слідів злочину).
3. (техн.) Процес обробки металевих виробів, при якому їх поверхню покривають тонким шаром іншого металу шляхом обтирання (наприклад, замітання сталі міддю).
1. Жінка, яка замітає, прибирає приміщення; прибиральниця.
2. (у народних віруваннях) Міфічна істота, дух, що вночі замітає сліди, плутає дороги або наводить сон на людей.
3. (переносне значення) Про те, що швидко рухається, змітає все на своєму шляху (наприклад, про хуртовину, заметіль).
1. (історичне) Учений, письменник або громадський діяч, який працював у Галичині наприкінці XIX — на початку XX століття, займаючись популяризацією української мови, культури та національної свідомості серед широких верств населення, зокрема через видавничу діяльність (серії дешевих книжок для народу).
2. (переносне) Той, хто активно поширює, “замітає” (розповсюджує) якісь ідеї, знання або вірування серед людей.
1. Рідкісна діалектна назва для пристрою або предмета, яким замітають (підмітають), — мітли, щітки для підмітання.
2. У спеціалізованому контексті (наприклад, у виробництві) — пристрій, технічний елемент або інструмент, призначений для змітання, згрібання чогось (наприклад, залишків матеріалу).
1. (діал.) Те саме, що замітка — короткий письмовий запис, нотатка, помітка.
2. (діал.) Відмітка, позначка, знак, зроблений на чомусь.
3. (діал.) Увага, помічання; те, що привертає погляд, видне місце.
1. Розташований, що знаходиться або відбувається за межами міста, за містом; сільський, приміський.
2. Призначений для відпочинку, перебування або розташований у сільській місцевості поблизу міста (наприклад, про житло, резиденцію).
1. Власна назва населених пунктів у різних регіонах України, зокрема села в Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській та інших областях.
2. (заст., рідк.) Місце, призначене для чогось; ділянка землі, відведена під будівництво, сад тощо; заміська ділянка, садиба.
Сполучник, що вживається для протиставлення фактичної дії, стану чи якості іншій, очікуваній або можливій, вказуючи на заміну одного іншим.
1. Уживається як прийменник для позначення особи, предмета або явища, яке заступає, виконує роль іншого, або вказує на заміну одного іншим.
2. Уживається як сполучник для введення частини речення, що вказує на дію або стан, яке відбувається або має відбутися, а не те, що очікувалося чи було зазначено раніше.
1. Прийменник, що вказує на предмет, особу або явище, яке замінює собою інше, виконує ту саму функцію або виступає як його субститут; відповідає значенням «на місце чогось, замість чогось».
2. У значенні сполучника (розмовне) — для вираження протиставлення або невідповідності очікуваному; відповідає значенням «замість того щоб, натомість».