Метод дослідження енергетичного спектра бета-частинок (електронів або позитронів), що випромінюються радіоактивними ядрами, за допомогою спеціального приладу — бета-спектрографа, який зазвичай використовує магнітне поле для відхилення заряджених частинок і реєстрації їх розподілу за енергіями на фотопластинці або іншому детекторі.

Прилад для фотографічної реєстрації бета-спектрів, тобто розподілу електронів або позитронів бета-випромінювання за їхніми енергіями або імпульсами.

1. Фізичний термін, що позначає розподіл електронів або позитронів (бета-частинок), які випромінюються радіоактивним ядром під час бета-розпаду, за їхніми енергіями або імпульсами; графічне зображення такого розподілу, яке має вигляд неперервної кривої, оскільки енергія бета-частинок може набувати будь-яких значень у певному діапазоні від нуля до максимальної (граничної) енергії, характерної для даного радіонукліда.

1. У статистиці та теорії ймовірностей — неперервний розподіл ймовірностей, визначений на інтервалі [0, 1], який описується двома додатними параметрами форми (α та β) і часто використовується для моделювання випадкових величин, що представляють частки або ймовірності.

2. У бізнесі та фінансах — іноді може вживатися в контексті аналізу ризиків або оцінки параметрів, що варіюються в обмеженому діапазоні, за аналогією до його статистичного визначення.

1. Фізичний процес радіоактивного розпаду атомного ядра, при якому нейтрон перетворюється на протон (або протон на нейтрон) з випромінюванням електрона (бета-мінус-частинки) та антинейтрино (або позитрона та нейтрино) і утворенням ядра нового елемента з тим же масовим числом, але з порядковим номером, збільшеним або зменшеним на одиницю.

2. У широкому розумінні — тип взаємодії (слабка взаємодія), що зумовлює цей процес, а також випромінювання бета-частинок (електронів або позитронів) радіоактивними речовинами.

1. Вид радіоактивності, при якому ядра атомів випромінюють бета-частинки (електрони або позитрони) внаслідок перетворення нейтрона в протон або протона в нейтрон усередині ядра.

2. Властивість радіоактивних ізотопів зазнавати бета-розпаду.

1. Потік бета-частинок (електронів або позитронів), що випромінюється атомними ядрами під час бета-розпаду радіоактивних ізотопів.

2. Швидкі електрони або позитрони, що вилітають з радіоактивного джерела внаслідок ядерних перетворень.

Потік електронів або позитронів, що випромінюються деякими радіоактивними ізотопами під час бета-розпаду; один з трьох основних видів випромінювання, що супроводжує радіоактивність (поряд з альфа- та гамма-променями).

1. Потік бета-частинок (електронів або позитронів), що випромінюється атомними ядрами під час бета-розпаду радіоактивних елементів.

2. Сам процес випромінювання таких частинок радіоактивною речовиною.

1. У фізиці елементарних частинок — тип радіоактивного розпаду атомного ядра, при якому нейтрон перетворюється на протон з випромінюванням електрона та антинейтрино (β⁻-розпад) або протон перетворюється на нейтрон з випромінюванням позитрона та нейтрино (β⁺-розпад).

2. У молекулярній біології та біофізиці — структурна перебудова білкової молекули, зокрема зміна конфігурації її поліпептидного ланцюга, що часто супроводжує утворення активного центра ферменту або призводить до агрегації білків.