1. (хімія) Органічна сполука, що утворюється з цукру шляхом видалення молекул води та є основою для синтезу глікозидів.

2. (хімія) Загальна назва для сполук, які можуть реагувати з водою, утворюючи певні кислоти або гідроксильні похідні.

1. Ідеологія та політична практика, заснована на принципах та методах боротьби українського політичного діяча Миколи Міхновського, викладені у його праці «Самостійна Україна» (1900 р.), які характеризуються радикальним націоналізмом, акцентом на національній самостійності та державотворенні, а іноді й ізоляціонізмом.

2. (У вузькому, часто полемічному сенсі) Крайня, нетерпима форма українського націоналізму, що приписується М. Міхновському та його послідовникам, з акцентом на етнічній винятковості та ворожнечі до інших націй.

1. Стан або якість бути ангажованим, тобто залученим до певної діяльності, справи, організації чи ідеологічної позиції; відданість, включеність у щось, що часто передбачає певні зобов’язання.

2. У суспільному, політичному чи професійному контексті — свідома та активна причетність до громадських процесів, соціальних проблем, професійних спільнот тощо, що супроводжується готовністю діяти та брати на себе відповідальність.

3. У критиці, мистецтві та журналістиці — принципова зайнятість певною ідеологічною, соціальною чи етичною позицією, що виражається в творчості чи діяльності; ідейна спрямованість.

4. У менеджменті та психології праці — емоційно-інтелектуальна відданість працівника своїй організації та її цілям, що проявляється в готовності докладати додаткові зусилля на її користь (англійський еквівалент — engagement).

1. Дія за значенням «ангажувати» — запрошення, наймання когось для виконання певної роботи, послуг або участі в проекті, часто з укладанням формальної угоди.

2. Залучення, привернення до активної участі в якійсь справі, діяльності або процесі.

3. У театрі, мистецтві та шоу-бізнесі — формальне укладення договору з артистом, колективом або співробітником на виконання певної роботи або серії виступів.

4. Перенісне значення: втягування в якусь справу, конфлікт або обов’язки, часто з відтінком упередженості або часткової залежності.

1. Власна назва гіпотетичного древнього суперконтиненту в Східній півкулі, що, за деякими геологічними теоріями, існував у палеозойській ері та об’єднував сучасні території Сибіру, Середньої Азії, Китаю та Індостану.

2. У фантастичній літературі та кінематографі — власна назва планети, часто зображуваної як батьківщина гуманоїдних чи інших розумних істот, що прибувають на Землю.

1. Ангарит — у давньогрецькій міфології: один з коней, запряжених у колісницю бога сонця Геліоса, що щоденно здійснював шлях небосхилом.

2. Ангарит — астрономічний термін: назва гіпотетичної планети, яка, за припущеннями, обертається навколо Сонця по орбіті, розташованій між орбітами Марса та Юпітера, у поясі астероїдів; інша назва — Фаетон.

1. В античному міжнародному праві — право держави, що веде війну, тимчасово конфіскувати для своїх потреб іноземні торгові судна, що перебувають у її портах, або зобов’язувати нейтральні держави надавати їй транспортні засоби.

2. У візантійській та османській імперіях — державна повинність, що полягала в обов’язку населення надавати коней, в’ючних тварин, підводи або кораблі для державних потреб, зокрема військових перевезень.

3. У переносному значенні — важкий, примусовий обов’язок або тягар.

1. У музиці: відсутність гармонії, дисонанс, незлагодженість звуків; також — порушення гармонійних співвідношень у музичному творі.

2. У фізиці (зокрема, в акустиці та теорії коливань): властивість деяких систем, при якій частоти їх вільних коливань не є кратними одне одному, що призводить до складної, негармонійної форми результуючих коливань.

3. У переносному значенні: внутрішня суперечливість, невідповідність частин чогось цілому; відсутність єдності, гармонії в думках, вчинках або явищах.