1. У музиці: відсутність гармонії, дисонанс, незлагодженість звуків; також — порушення гармонійних співвідношень у музичному творі.
2. У фізиці (зокрема, в акустиці та теорії коливань): властивість деяких систем, при якій частоти їх вільних коливань не є кратними одне одному, що призводить до складної, негармонійної форми результуючих коливань.
3. У переносному значенні: внутрішня суперечливість, невідповідність частин чогось цілому; відсутність єдності, гармонії в думках, вчинках або явищах.