Словник Української Мови
1. (у філософії, теорії пізнання) Такий, що заперечує причинно-наслідковий зв’язок у природі та суспільстві; що вважає причинність необ’єктивною категорією.
2. (у літературознавстві, мистецтві) Такий, що побудований або розгортається без дотримання логіки причинно-наслідкових зв’язків між подіями чи явищами.
1. (у психології, соціології) такий, що не дозволяє або не сприяє перенесенню (проєкції) власних емоцій, мотивів, рис характеру на інших людей або зовнішні об’єкти; спрямований на усунення такої проєкції.
2. (у техніці, інформатиці) такий, що не використовує або протидіє принципам проєкції (наприклад, у відображенні даних), або створений не за проективною методикою.
1. Спрямований проти пролетаріату, його інтересів або ідеології; ворожий робітничому класу.
2. Характерний для соціальних груп, класів або ідеологій, що протистоять пролетаріату та його політичній боротьбі.
1. У літературознавстві та драматургії — вступна частина твору (часто п’єси), яка за змістом або хронологією подій передує основному сюжету, але є протиставленою традиційному прологу за своєю ідеєю, настроєм або функцією; може розкривати події, що стали поштовхом до основної дії, але з іншого, часто контрастного, погляду.
2. У мистецтві та медіа — самостійний твір (фільм, книга, вистава тощо), створений пізніше за оригінальний, але за сюжетом оповідає про події, що відбулися до початку основної історії, і навмисно суперечить, уточнює або переосмислює вже відомі з оригіналу мотиви та факти.
1. У математиці, зокрема в теорії чисел — такий, що не є простим числом, тобто натуральне число, більше за одиницю, яке має більше двох дільників (є складеним числом або одиницею).
2. У переносному значенні — такий, що відрізняється складністю, неочевидністю, навмисно або в силу обставин ускладнений, не простий; протилежний простому, елементарному.
1. Створений на основі антипротонів, властивий антипротонам, що стосується антипротонів.
2. Призначений для дослідження, виявлення або роботи з антипротонами.
Спрямований проти профспілок, їхньої діяльності, прав чи інтересів; ворожи до профспілкового руху.
1. Напрям у філософії та критичній психіатрії середини XX століття, що радикально заперечував традиційну психіатрію, розглядаючи її як репресивний інструмент суспільства для контролю над особистістю, а психічні розлади — не як хвороби, а як форми екзистенційного протесту або соціально зумовлені кризи.
2. Сукупність теоретичних поглядів та суспільних рухів, що виступають проти примусового лікування, медикаментозного контролю поведінки, стигматизації душевнохворих і загалом проти системи інституційної психіатрії, відстоюючи право на психіатричну самовизначення.
1. Філософська та методологічна позиція, що заперечує можливість пояснення соціальних, культурних або художніх явищ через аналіз психічних станів, мотивів та переживань індивіда, наголошуючи на самоцінності та об’єктивній логіці цих явищ.
2. У літературознавстві та мистецтвознавстві — напрям або принцип, що відкидає психологізм як метод творчості та аналізу, спрямований на глибоке розкриття внутрішнього світу персонажів, на користь зображення зовнішніх, об’єктивних форм буття, структурних зв’язків або соціальних ролей.
1. Який стосується антипсихотиків — лікарських засобів, призначених для лікування психозів та інших тяжких психічних розладів (наприклад, шизофренії, біполярного розладу), шляхом усунення або пом’якшення таких симптомів, як галюцинації, марення, сплутаність свідомості.
2. Який має властивість антипсихотика; такий, що виявляє протипсихотичну дію.