Словник Української Мови
Осище — власна назва села в Україні, розташованого в Бориспільському районі Київської області.
Осище — власна назва села в Україні, розташованого в Кременецькому районі Тернопільської області.
Осище — застаріла назва місцевості, де ростуть або росли осики; осиковий гай, осиковий ліс.
1. Те, що належить або стосується конкретної особи, призначене для індивідуального користування; індивідуальне, персональне.
2. (У граматиці) Категорія, що виражає належність дії, стану або ознаки певній особі (першій, другій чи третій), що знаходить відображення у формах дієслова, займенника тощо.
1. Який належить окремій особі, стосується конкретної людини; індивідуальний, персональний.
2. Який відрізняє, виділяє когось серед інших; характерний, властивий саме цій людині; своєрідний.
3. (У граматиці) Який стосується граматичної категорії особи; що виражає належність дії або ознаки певній особі (першій, другій, третій).
1. Власна назва, ім’я конкретної людини, тварини або міфологічної істоти, що відрізняє її від інших представників того ж виду або класу; індивідуальна назва.
2. (У граматиці) Іменник, що належить до розряду власних назв і означає індивідуальну назву окремої людини, тварини, географічного об’єкта, астрономічного тіла, установи тощо (на противагу загальним назвам — називникам).
1. Власна назва, що позначає індивідуальність, сукупність характерних рис, властивих конкретній людині, що відрізняє її від інших; особистість.
2. У філософії та психології — термін, що означає неповторну внутрішню сутність, духовну єдність та цілісність окремої людини, яка проявляється в її свідомості, волі, переживаннях та вчинках.
1. Окремо, не разом з іншими; поодинці, самостійно.
2. Особливо, специфічно, у відмінності від іншого.
Осігди — прислівник, що означає «завжди, увесь час, постійно»; вживається для позначення неперервної дії або стану.
1. (геол.) Який утворюється внаслідок осідання, накопичення мінеральних або органічних частинок з води або повітря (про гірські породи, відкладення).
2. (тех.) Призначений для осідання, відстоювання рідин або сумішей з метою їх очищення чи поділу на фракції.
1. Процес або результат зниження рівня поверхні ґрунту, породи, будівельної конструкції тощо під власною вагою або під впливом зовнішніх навантажень.
2. У геології — накопичення осадових гірських порід (осадів) на дні водойм або на суходолі.
3. У будівництві та геотехніці — деформація основи споруди, що виражається в поступовому опусканні її фундаменту внаслідок ущільнення ґрунту.
4. У металургії та хімії — виділення твердої речовини (осаду) з розчину або розплаву в процесі кристалізації або в результаті хімічної реакції.
5. Переносно — повільне, поступове занепад, втрата могутності, життєвих сил або культурного рівня.
1. Плавно опускатися вниз, ставати нижчим через власну вагу або тиск чогось зверху; опускатися на дно.
2. Про ґрунт, будівлі, споруди: опускатися, поступово втрачати первісну висоту або рівень через ущільнення, стискання або розмивання основи.
3. Про тверді частинки в рідині або газі: опускатися на дно судини під дією сили тяжіння, утворюючи осад.
4. Перен. залишатися десь на проживання, постійно оселятися; також зупинятися на якійсь думці, погляді.
5. У техніці: змінювати форму, розмір під дією механічного навантаження (про матеріали, деталі).