Словник Української Мови
1. Водяна рослина з великими плавучими листями та великими, часто білими або рожевими квітками, що росте в ставках, озерах і тихих річкових затонах; водяна лілія, водяна троянда (рід Nymphaea).
2. Збірна назва для різних видів водних рослин родини лататтєвих (Nymphaeaceae), до якої належать, зокрема, латаття біле, латаття сніжно-біле, латаття чисто-біле та інші.
1. (діал.) Невеликий шматок тканини, який нашивають на пошаркане або прорізане місце одягу для його лагодження; латка.
2. (перен., розм.) Про людину, яка постійно виправляє, лагодить щось, усуває несправності (часто тимчасово або непрофесійно).
3. (перен., розм., зневажл.) Про щось зроблене неякісно, на швидку руку, з підручних матеріалів для усунення проблеми; тимчасова або неповноцінна заміна чогось.
1. Який стосується Латвії, її території, населення, культури або державності; походженням з Латвії.
2. Який належить до латиської мови, пов’язаний з нею.
1. (геогр.) Територія, заселена латишами; Латвія.
2. (іст.) Історична область в Прибалтиці, що приблизно відповідає сучасній території Латвійської Республіки.
3. (розм., заст.) Сукупність латиського населення, латиська громада на певній території.
1. Пов’язаний з археологічною культурою залізної доби, поширеною в Центральній та Західній Європі приблизно з V ст. до н.е. до I ст. н.е., названою за місцем знахідки у селищі Ла-Тен (La Tène) у Швейцарії.
2. Стосовний до періоду розквіту та впливу кельтської цивілізації, яка характеризується характерним орнаментальним мистецтвом, зброєю та прикрасами.
Прихований, непомітний, що не виявляє себе відкрито, але може активізуватися за певних умов.
Такий, що перебуває у стані прихованого розвитку або існування, без видимих ознак (у медицині, техніці, психології тощо).
Властивість або стан того, що є латентним; прихованість, непроявленість, невиявленість.
У техніці, психології, медицині та інших галузях: фаза, період або стан прихованого перебігу процесу, коли об’єкт або явище існує, але не проявляє себе зовнішньо або активність не спостерігається.
1. (у фізіології, нейронауках) Функціональна асиметрія мозкових півкуль, процес або результат спеціалізації лівої та правої півкуль головного мозку для виконання певних психічних функцій (наприклад, мовних, просторових).
2. (у лінгвістиці) Зміна звуку, при якій він набуває бокового (латерального) утворення, коли повітряний потік проходить з боків язика; перехід звука в боковий приголосний (наприклад, [л]).
3. (у медицині) Визначення або зміщення патологічного процесу, симптому чи відчуття в одну зі сторін тіла (праву або ліву) відносно середньої лінії.
1. Розташований збоку, бічний; такий, що стосується бічної сторони чогось.
2. У фізіології та анатомії: такий, що знаходиться або спрямований убік від середньої лінії тіла або органу (наприклад, латеральна ланка).
3. У лінгвістиці: приголосний звук, що утворюється, коли повітря проходить по боках притиснутого до нього язика (наприклад, звук [л]).
1. (у фізіології та психології) Переважне використання або домінування однієї з парних частин тіла (руки, ноги, ока, вушної раковини) над іншою, що визначає функціональну асиметрію організму, зокрема головного мозку.
2. (у лінгвістиці) Властивість звука (здебільшого приголосного), що утворюється внаслідок проходження повітряного потоку по боках (з одного або обох боків) від язика, притиснутого до нього.