1. (діал.) Дізнатися про щось, отримати відомості, стати обізнаним.
2. (діал.) Попередити когось, повідомити заздалегідь.
-
завідомити
1. Офіційно повідомити, сповістити про щось, зробити відомим, довести до відома (особливо в документах, офіційних паперах).
2. (Застаріле) Попередити, попереджаючи дати знати про щось.
-
завідомий
1. (заст.) Такий, що завідомо відомий, наперед відомий; безсумнівний, очевидний.
2. (діал.) Знайомий, відомий.
-
завідня
Завідня — власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Яремчанській міській громаді.
-
завідний
1. (у значенні власної назви) Стосовний до Заві́дня — села в Україні, або до його мешканців; походженням із Заві́дня.
2. (у значенні терміна, заст.) Те саме, що заві́дний — такий, що заводить, спричиняє щось; ініціативний, провідний.
-
завідатися
1. (діал.) Почати відати, займатися чимось, приймати на себе керівництво або управління чимось.
2. (діал., рідк.) Захотіти, зібратися зробити щось; задуматися про щось.
-
завідати
1. Діалетне та застаріле: почати відати (знати) щось, дізнатися, упевнитися.
2. Застаріле: взяти на себе обов’язок дбати про щось, завідувати чимось, керувати чимось.
-
завідателька
1. Жінка, яка завідує чим-небудь, керує чим-небудь; начальниця, керівниця якої-небудь установи, підприємства, відділу тощо.
2. (заст.) Жінка, яка має наглядати за чим-небудь, доглядати за ким-небудь; наглядачка, доглядачка.
-
завідатель
1. (застаріле) Особа, яка завідує чим-небудь, керує чим-небудь; начальник, завідувач, управитель.
2. (історичне) У деяких християнських конфесіях: духовна особа, яка здійснює нагляд за церковним майном та господарством; церковний староста.
-
завід
1. (діал.) Те саме, що заві́дування — процес керування, управління чим-небудь або відповідальність за щось.
2. (діал.) Те саме, що заві́да — предмет, річ, яку хтось забув, загубив або залишив у певному місці.
3. (заст.) Початок, джерело, причина чогось; також перша, вступна частина якоїсь розповіді чи пісні.