1. (застаріле) Особа, яка завідує чим-небудь, керує чим-небудь; начальник, завідувач, управитель.
2. (історичне) У деяких християнських конфесіях: духовна особа, яка здійснює нагляд за церковним майном та господарством; церковний староста.
завідатель
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
На двірці дожидав нас пан Зигмунт — Генрись казав, що се завідатель дому його батька. Що се за уряд такий, я не могла зрозуміти, та й не до того мені було.
— Франко Іван, “Мойсей”
Частина мови: іменник () |