1. (хімія) Пов’язаний з адипіновою кислотою або її похідними; властивий адипіновій кислоті.
2. (хімія) Який містить у своєму складі залишок адипінової кислоти (наприклад, про адипінатні солі — адипінати).
Словник Української
1. (хімія) Пов’язаний з адипіновою кислотою або її похідними; властивий адипіновій кислоті.
2. (хімія) Який містить у своєму складі залишок адипінової кислоти (наприклад, про адипінатні солі — адипінати).
Адипоїл — власна назва лікарського засобу для місцевого застосування, що використовувався у медицині як протиекзематозний та протигрибковий препарат.
Адипоїл — застаріла торгова марка мазі на основі селену, яка застосовувалася для лікування себорейного дерматиту, в тому числі на волосистій частині голови.
Адипоїлохлорид — власна назва хімічної сполуки, що є похідним жирних кислот; у науковій літературі може використовуватися як синонім або комерційна назва для адипоїлдихлориду (хлорангідриду адипінової кислоти), важливої речовини у полімеризаційних процесах, зокрема для синтезу поліамідів.
Адипоїн — білковий гормон, що синтезується жировою тканиною (адипоцитами) і бере участь у регуляції енергетичного обміну, має протинабрякову та протизапальну дію, а також підвищує чутливість тканин до інсуліну.
1. Процес перетворення інших частин мови (найчастіше іменників або дієслів) на прикметники, а також результат такого процесу — утворення прикметника від основи іншої частини мови.
2. У граматиці — набутня словом ознак прикметника, перехід у розряд прикметників, наприклад, унаслідок втрати відмінкових форм (як у випадку слів «пані», «товариш» у конструкціях типу «пані Ірина», «товариш капітан»).
1. Який стосується прикметника, властивий прикметнику як частині мови (наприклад: ад’єктивне відмінювання, ад’єктивна група).
2. Який має ознаки прикметника, подібний до прикметника (наприклад: ад’єктивне прізвище, утворене від прикметника).
1. (Про власну назву, термін) Такий, що набув ознак прикметника, перетворився на прикметник або функціонує в мові як прикметник; утворений від іншої частини мови (часто від власної назви) за допомогою характерних для прикметників суфіксів та закінчень.
2. (У граматиці) Прикметник, що походить від іншої частини мови (іменника, дієслова тощо) в результаті ад’єктивізації.
1. (у граматиці) Процес або результат перетворення інших частин мови (найчастіше іменників) на прикметники, набуття словом ознак, властивостей та граматичних категорій прикметника.
2. (у лексикології) Перехід слова з однієї частини мови до іншої, зокрема вживання іменника або іншого слова в функції прикметника, що часто супроводжується формальними змінами (наприклад, словотворчими).
1. (у лінгвістиці) набувати ознак прикметника, переходити в розряд прикметників (про інші частини мови, зокрема про дієприкметники).
2. (у лінгвістиці) вживатися як прикметник, функціонувати в реченні в ролі означення.
Аджем-оглани (від осман. عجم اوغلانلاری — «сини чужинців») — у Османській імперії XIV–XVII століть: юнаки-християни (переважно з балканських народів), взяті в яничарський корпус за системою девширме, які проходили початкову підготовку та вивчення мови й ісламу в турецьких сім’ях, а потім — спеціальне військове навчання для служби в яничарському війську.
У вужчому значенні — назва однієї з нижчих категорій яничарського корпусу, до якої зараховували новобранців-аджемів під час їхнього навчання та адаптації, перш ніж вони ставали повноцінними яничарами (оджаками).