Словник Української Мови
1. Який регулює, упорядковує щось, встановлює певні правила, норми або стандарти для функціонування, розвитку чи контролю.
2. (У філософії, соціології) Який стосується встановлених норм, правил, що визначають поведінку, діяльність або взаємини в суспільстві, колективі.
3. (У праві) Який має на меті врегулювання суспільних відносин, правове опосередкування; нормотворчий.
1. Пристрій або механізм, призначений для автоматичного підтримання певної величини (тиску, температури, швидкості тощо) в заданих межах або для плавного керування нею.
2. Установа, орган або система правил, що здійснює контроль, нагляд та встановлення норм у певній сфері суспільного життя, переважно в економіці чи фінансах (наприклад, національний банк як регулятор грошового обігу).
3. У біології та медицині — речовина (наприклад, гормон, фермент) або ген, що бере участь у регулюванні фізіологічних процесів у організмі.
4. У техніці — пристрій для регулювання сили струму або напруги в електричному колі.
1. Який стосується регулювання, регуляції, тобто встановлення та підтримки певних правил, норм або параметрів для забезпечення належного функціонування чогось.
2. Призначений для регулювання, керування роботою механізмів, пристроїв або систем.
3. У сфері державного управління та економіки — такий, що відноситься до встановлення правил, стандартів, нормативів та контролю за їх дотриманням (наприклад, регуляторні органи, регуляторна політика).
1. Який стосується регуляції, регулювання; призначений для регулювання, встановлення певних правил, норм або порядку.
2. У біології та медицині: такий, що відноситься до регуляції життєвих процесів в організмі; регулювальний.
3. У праві та державному управлінні: такий, що встановлює обов’язкові правила, стандарти або вимоги в певній сфері суспільних відносин (наприклад, регуляційні акти, регуляційна політика).
1. Дія за значенням регулювати; встановлення певного порядку, правил, норм для функціонування чого-небудь, приведення чогось у стан, що забезпечує нормальну роботу.
2. (У біології) Здатність організму, органів, тканин або клітин змінювати свою діяльність у відповідь на зовнішні або внутрішні подразнення, забезпечуючи підтримку сталості внутрішнього середовища та пристосування до умов існування.
3. (У техніці) Процес підтримки або зміни за певним законом певної фізичної величини (тиску, температури, швидкості тощо) в об’єкті керування для забезпечення оптимального режиму його роботи.