Словник Української Мови
1. Встановити ціну чогось, визначити вартість.
2. Визначити ступінь, рівень, значення чого-небудь; зробити висновок про якість, властивості когось або чогось на основі вивчення, аналізу.
3. Високо поставити когось або щось, визнати цінним, важливим; усвідомити повною мірою.
1. (розм.) Визначити свою вартість, цінність; оцінити себе.
2. (перен., розм.) Проявити себе з певного боку, показати свої якості (перев. у складній ситуації).
1. Дія за значенням оцінити; визначення вартості, цінності, значення, рівня, якості чого-небудь.
2. Висновок, судження про якість, рівень, значення кого-, чого-небудь; відгук.
3. У навчальних закладах: позначення ступеня знань учня, студента у вигляді бала, відмітки.
4. У статистиці, економіці: кількісний показник, що характеризує якісні ознаки суспільних явищ.
5. У математиці: наближене значення величини, обчислене на основі неповних або неточних даних.
1. Який стосується оцінки, призначений для неї; оціночний.
2. Який має певну вартість, цінність; цінний.
1. Фахівець, який професійно займається оцінкою вартості майна, цінних паперів, бізнесу, майнових прав або інших активів.
2. (У менеджменті) Працівник, який здійснює оцінку результатів діяльності, ефективності або якості роботи інших співробітників, підрозділів або проектів.
3. (Застаріле) Той, хто оцінює, дає оцінку чому-небудь; ціновик.
Оцінниця — жіночий відповідник до слова “оцінник”: жінка, яка професійно займається визначенням вартості (оцінкою) майна, цінних паперів, бізнесу тощо.
Оцінниця — власна назва, ім’я або прізвище жінки або дівчини.
1. Лінгвістична категорія, що виражає ставлення мовця до змісту висловлювання (схвалення, несхвалення, емоційну реакцію тощо) та може реалізовуватися за допомогою різних мовних засобів (лексики, інтонації, модальних слів, часток).
2. У логіці та філософії — характеристика вислову, що містить позитивну чи негативну характеристику явища, дії, ознаки, на відміну від нейтрального констатування факту.
1. Який стосується оцінки, призначений для оцінювання, вимірювання якості, значення, величини чогось.
2. Який містить у собі оцінку, судження про цінність, переваги або недоліки кого-, чогось; оцінювальний.
Оціночність — це лінгвістична категорія, що виражає ставлення мовця до предмета мовлення (схвалення чи несхвалення) та відображає позитивну чи негативну характеристику явища, ознаки чи дії, закріплену в значенні слова, словосполучення або граматичної форми.
Оціночність — це властивість мовних одиниць (слів, виразів, конструкцій) містити в своєму семантичному значенні додатковий компонент, який визначає явище як хороше, бажане, прийнятне або, навпаки, як погане, шкідливе, неприйнятне.
Визначати вартість чогось, призначати ціну.
Встановлювати ступінь, рівень, значення чогось; давати оцінку.
Розглядати, аналізувати щось для формування судження або висновку.