Словник Української
1. Дійти до кінця, припинитися, набути остаточного вигляду або стану (про процес, дію, подію тощо).
2. Бути останнім, кінцевим елементом у чомусь, замикати собою ряд, послідовність.
3. Мати щось своїм результатом, кінцем, логічним наслідком; призводити до певного завершення.
1. Доводити до кінця, робити закінченим, надавати чомусь цілісності або остаточного вигляду.
2. Бути останнім елементом, частиною чогось, ставити крапку, кінцеву риску.
3. Припиняти, закривати якусь діяльність, процес або період.
1. Дія за значенням дієслова завершувати; надання чому-небудь закінченого, цілісного вигляду, доведення до кінця.
2. Заключна частина, фінал чого-небудь; кінець, закінчення.
3. У мовознавстві: закінчення, флексія — змінна частина слова, що стоїть після основи та виражає граматичне значення.
1. Такий, що може бути завершений, закінчений; що піддається завершенню.
2. У граматиці: такий, що виражає обмеженість дії в часі, має внутрішню межу; досконалий (про вид дієслова).
1. Дійти до кінця, припинитися, набути остаточного результату (про процес, дію, подію тощо).
2. Закінчитися чимось, мати щось своїм результатом, наслідком.
3. Дійти до логічного кінця, набути цілісності, повноти (про творчий задум, твір мистецтва тощо).
1. Довести до кінця, припинити виконання чогось, закінчити якусь дію, роботу, процес.
2. Надати чомусь цілісності, повноти, остаточного вигляду; остаточно оформити.
3. Стати завершальним етапом, логічним кінцем чогось; закінчитися.
1. Абстрактна якість того, що є завершеним, цілісним, доведеним до кінця; стан закінченості.
2. У філософії та логіці — властивість процесу, явища або думки, що має всі необхідні елементи та не потребує нічого зовнішнього для свого існування або розуміння.
3. У мистецтві та літературі — естетична якість твору, що сприймається як органічна цілісність, повнота художнього втілення задуму.
1. Дія за значенням дієслова завершити; надання чомусь цілісності, остаточного вигляду, доведення до кінця.
2. Кінцева частина, фінал, заключний етап чогось; те, чим щось закінчується.
3. У граматиці: морфема, що стоїть в кінці словоформи і виражає граматичне значення (відмінкове, особове тощо); флексія.
4. У мистецтві та літературі: остання, заключна частина художнього твору, музичної композиції тощо, що містить розв’язку сюжету.
1. Такий, що закінчився, дійшов до кінця; доведений до кінцевого результату.
2. Цілісний, досконалий, що має внутрішню єдність і повноту; довершений.
3. (У граматиці) Про дієслово або дієслівну форму: що виражає дію, обмежену в часі, яка сприймається як цілісна подія (протилежне — незавершений вид).
Який слугує для завершення чогось, останній у послідовності подій або дій; фінальний, кінцевий.
Який є результатом, підсумком певного процесу або діяльності; підсумковий.