Словник Української
1. Такий, що був незаконно присвоєний, взятий без дозволу власника; викрадений, поцуплений.
2. (переносно) Такий, що був створений шляхом плагіату, незаконного запозичення чи копіювання твору, ідеї тощо.
3. (переносно) Такий, що був отриманий або здійснений таємно, непомітно, обманом.
1. Який робиться потайки, непомітно, з обережністю, щоб не привертати уваги; крадькома, нишком.
2. Такий, що виражає бажання приховати щось, несподіваність або обережність (про погляд, усмішку, рухи тощо).
Властивість за значенням прикметника “украдливий“: хитрість, підступність, облудність, що виражається в поведінці, погляді, посмішці.
Характерна риса дій, вчинків, що виконуються потайки, непомітно, обережно, щоб не привертати уваги.
1. Тайно, потайки, непомітно для інших, так, щоб ніхто не побачив і не почув.
2. Обережно, з оглядкою, побоюючись бути викритим.
1. Назва суверенної європейської держави, розташованої в Східній Європі, столицею якої є місто Київ.
2. (іст.) Назва території, землі, краю, що є батьківщиною українського народу; українські землі в історичному та етнокультурному контексті.
3. (перен., поет.) Узагальнена назва рідної землі, батьківщини, Вітчизни.
1. Представник корінного народу України, що становить її основне населення; особа української національності.
2. Постійний мешканець або громадянин України незалежно від етнічного походження.
3. (заст.) Мешканець України (у широкому географічному або історичному значенні цього слова).
Історичний процес розвитку та поширення української мови, культури, національної свідомості та державності серед українського населення, особливо в періоди національного відродження.
Сукупність заходів, спрямованих на запровадження української мови як офіційної та основної мови в освіті, діловодстві, культурі, науці та суспільному житті на території України.
Політика радянської влади в 1920-х роках, спрямована на розвиток української мови, культури та освіти в УСРР, яка згодом була згорнута.
Процес добровільного засвоєння особами інших національностей української мови, культури та ідентичності.
1. Мовна одиниця (слово, словосполучення, граматична форма тощо), що виникла в українській мові або є для неї специфічною, а також запозичення, яке набуло в українській мові особливого значення чи вживання.
2. Явище української культури, ментальності або побуту, характерне для українців.
3. Ідея, принцип або політична течія, що ґрунтуються на визнанні суверенітету та цінностей української нації, відстоюванні її прав та інтересів.
Який набув ознак української мови, культури або національного колориту; адаптований до українських умов або вимог.
Який переведений українською мовою або набув українського звучання, форми (про слова, тексти, терміни тощо).
Який став носієм української культури, свідомості; асимільований українським середовищем.
1. Наявність ознак, властивостей або якостей, характерних для української національної ідентичності, культури та способу життя; ступінь прояву українського духу, свідомості або національного колориту в чомусь.
2. Результат процесу українізації; стан, досягнутий внаслідок запровадження української мови, культури, звичаїв або інституцій у певній сфері суспільного життя.