Древослів

Словник Української Мови

Категорія: У

  • уділити

    1. Дати, надати комусь частину чогось, виділити зі свого майна, часу, уваги тощо.

    2. (перен.) Присвятити комусь, чомусь (увагу, думки, почуття).

  • уділитися

    1. (док., перех.) Надати комусь частину чогось, поділитися чимось із кимось; виділити частку.

    2. (док., перех., перен.) Приділити комусь увагу, час, зусилля; звернути увагу на когось або щось.

  • удільний

    1. Стосовний до уділу (адміністративно-територіальної одиниці, князівства в Русі); такий, що належить уділу.

    2. У складі історичних термінів та власних назв: що стосується періоду феодальної роздробленості Русі (наприклад, удільний період, удільні князівства).

  • удільництво

    1. Історичний термін: система землеволодіння в Київській Русі XI–XIII століть, за якої князівський рід розглядав державу як спільну спадкову власність, а престол та землі ділилися між членами роду за принципом старшинства.

    2. Політична практика в Україні XIV–XVIII століть, зокрема в період Гетьманщини, що полягала у розподілі влади, посад, маєтків або доходів між різними групами (наприклад, козацькою старшиною) або окремими особами.

    3. У переносному значенні: розподіл, поділ чогось (наприклад, впливу, сфер інтересів) між учасниками певної угоди або спільної діяльності, часто з відтінком недобросовісності або егоїстичних мотивів.

  • удільність

    Удільність — властивість за значенням прикметника «удільний»; стан, коли щось виділено в окрему частку, часткову власність або адміністративно-територіальну одиницю (уділ).

    Удільність — історична адміністративно-територіальна одиниця, уділ; також окрема, часткова власність на щось.

  • удільно-вічовий

    1. Пов’язаний з удільно-вічовим ладом — політичною системою Київської Русі, що поєднувала принципи удільного (князівського володіння окремими землями-уділами) та вічового (народних вічових зборів) управління.

    2. Характерний для періоду існування та функціонування цієї системи влади та суспільного устрою.

  • уділяння

    1. (діал.) Дія за значенням дієслова “уділяти“; надання, виділення частини чогось, поділ між кількома особами або для кількох цілей.

    2. (спец., іст.) В українському земельному праві XIV–XVI ст. — процес розмежування, виділення та передачі окремої частини (ділянки) земельного володіння (наприклад, дядькові для племінника).

    3. (спец., іст.) Сама виділена частина (ділянка) землі, майна або спадку в результаті такої дії.

  • уділяти

    1. Давати, надавати комусь частину чогось, виділяти зі свого майна, часу, уваги тощо.

    2. Присвячувати когось, щось певній справі, призначати для якоїсь мети.

    3. (у хімії, техніці) Виділяти, видобувати (речовину, складник) з чогось.

  • уділятися

    1. (кому, чому) Надаватися, призначатися для когось, чогось; виділятися з певною метою.

    2. (чого) Бути спрямованим, приділеним комусь, чомусь (про увагу, час, зусилля тощо).

    3. (чого) Розповсюджуватися, поширюватися на когось, щось (про явище, властивість, дію).

  • удіювання

    Удіювання — власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі.