Словник Української
1. (застаріле) Отримати, дістати собі якусь посаду, службове становище, особливо шляхом протекції чи рекомендації.
2. (застаріле) Влаштуватися, знайти собі притулок, місце для проживання.
3. (рідковживане) Виявитися, показати себе якимось чином; проявити свої якості.
1. Документ, що містить офіційне розпорядження, вказівку або директиви з певних питань, виданий уповноваженим органом або посадовою особою (найчастіше в контексті діяльності державних установ, міністерств, відомств).
2. Роз’яснювальний або інструктивний документ, що деталізує порядок застосування закону, постанови чи іншого нормативного акту, вказуючи конкретні дії для виконання.
1. Який служить для вказівки на предмет, особу, явище тощо, виконує функцію показу або вказівки на щось (про займенник).
2. Який містить у собі вказівку, настанову або розпорядження; наказовий, директний.
1. Той, хто вказує, показує щось; покажчик, індикатор (застаріле).
2. Те саме, що покажчик (застаріле).
3. Рідкісна назва для вказівного пальця руки.
1. Тонка паличка, зазвичай з довгим тонким кінцем, якою вказують на щось (наприклад, на карті, таблиці, плакаті під час пояснення).
2. Розм. Про людину, яка постійно вказує іншим, як їм слід робити, повчає; наставник, мораліст.
1. Той, хто вказує на когось, зокрема у негативному сенсі — доносчик, інформатор.
2. Рідкісне позначення покажчика, вказівника (наприклад, стрілки) або предмета, яким вказують (наприклад, указка).
3. (Заст.) Назва довідкової книги, що містить систематизований перелік чогось; покажчик, індекс (наприклад, бібліографічний указник).
Дія за значенням дієслова «указувати»; вказівка, показування на щось або когось.
Процес або результат надання офіційних вказівок, розпоряджень, директиви, зокрема шляхом видачі указу.
У лінгвістиці — функція мовленнєвого акту, спрямована на привернення уваги співрозмовника до певного об’єкта, явища або ситуації в акті мовлення (деіксис).
1. Показувати, вказівним жестом або іншим способом позначати місцезнаходження когось, чогось або напрямок.
2. Давати вказівки, розпорядження, наказувати або пропонувати певний порядок дій.
3. Стверджувати, стверджувальним тоном повідомляти про щось, посилатися на щось як на факт або джерело.
4. Служити ознакою, свідченням чогось, виявляти, свідчити про щось.
1. Бути зазначеним, позначеним або вказаним у якому-небудь документі, списку, переліку, на карті тощо; фігурувати, значитися.
2. Бути поданим як приклад, доказ або пояснення; наводитися, цитуватися.
3. Бути спрямованим, показувати напрямок або місце (про стрілку, знак тощо).
1. Який вказує на когось або щось, позначає предмет або особу (про займенники та інші мовні засоби).
2. Який містить вказівку, розпорядження або слугує для вказівки на щось.