Словник Української
1. (про предмети, місця) Набувати святості, ставати священним в результаті релігійного обряду освячення, здійсненого священнослужителем.
2. (перен., висок.) Наповнюватися високим духовним змістом, ідеєю; ставати особливо шанованим, дорогим, незабутнім.
3. (заст.) Ставати святим, безгрішним; досягати святості життям або подвижництвом.
4. (грам.) Пасивна форма до дієслова “освячувати”.
1. Надавати чомусь священного характеру, робити святим, благословляючи за релігійним обрядом; здійснювати обряд освячення (наприклад, храму, води, ікон).
2. Перен. Підносити щось до рангу найважливішого, найшанованішого; наділяти високим духовним змістом або призначенням.
3. Заст. Присвячувати себе, своє життя чомусь високому, важливому (ідеї, служінню, мистецтву).
1. (про предмети, місця) Набувати святості, ставати освяченим в результаті релігійного обряду, що здійснюється священнослужителем.
2. (перен., висок.) Наповнюватися високим духовним змістом, ставати особливо шанованим, поважним.
3. (заст.) Присвячувати себе чомусь, обіцяти щось урочисто, часто під клятвою.
1. (у фізиці) Одиниця вимірювання прискорення в системі СГС, що дорівнює 1 сантиметру на секунду в квадраті (1 см/с²). Названа на честь німецького вченого Вільгельма Едуарда Вебера.
2. (у географії, історії) Назва річки в Західній Європі, що протікає територією Франції та Бельгії (фр. и нід. Hoz, валлон. Ohè). Впадає в Маас.
1. (у ботаніці) Належний до овса, властивий овсу; призначений для овса.
2. (у сільському господарстві) Призначений для посіву овса (про час, поле тощо).
3. (у кулінарії) Приготований з вівсяного борошна або круп, що містить овес.
1. (геол.) Мінеральна або органічна речовина, що виділилася з рідини (води, розчину, розплаву) в результаті хімічної реакції, випаровування, охолодження або діяльності організмів і накопичилася на дні водойми, порожнини тощо.
2. (перен.) Те, що залишилося, накопичилося в результаті яких-небудь подій, явищ, процесів; підсумок, результат.
Осеїн — білковий компонент кісткової тканини, що надає їй пружність та гнучкість, утворюючи органічну основу кісток разом із колагеновими волокнами.
1. (геометрія) У математиці — пряма лінія, навколо якої відбувається обертання або яка слугує віссю симетрії фігури; вісь координат.
2. (техніка) Нерухомий стрижень у механізмі, навколо якого обертається колесо або інша деталь; вісь.
3. (географія, астрономія) Уявна лінія, що проходить через центр обертового тіла (планети, зорі тощо); вісь обертання (наприклад, земна вісь).
4. (переносне значення) Центральна, основна лінія, напрямок розвитку чогось; основа, стрижень.
1. Ссавець родини коневих, одомашнена тварина з довгими вухами, витривала та вперта, яку використовують для перевезення вантажів та верхової їзди; віслюк (Equus asinus).
2. Переносно: про вперту, незговірливу, тупу людину.
1. Чоловіча зачіска, при якій волосся на голові виголене, крім невеликої прямі на тімені, що її зазвичай заплітають у косицю; чуприна.
2. Застаріла назва риби оселе́дця звичайного (Clupea harengus).