Словник Української
1. (у математиці, фізиці) Набувати властивості ортогональності; перетворюватися на систему взаємно перпендикулярних (ортогональних) векторів, функцій або інших об’єктів у заданому просторі.
2. (перен., книжн.) Ставати незалежним, відокремленим, втрачати зв’язок або взаємний вплив з чимось.
1. У математиці: пряма лінія, яка перетинає іншу пряму або площину під прямим кутом (кутом 90 градусів); перпендикуляр.
2. У техніці та геометрії: взаємно перпендикулярний напрям, вісь або пряма в системі координат (наприклад, ортогональні осі).
3. У переносному значенні: абсолютно незалежний, не пов’язаний, що не має спільних точок або впливу (наприклад, ортогональні підходи до вирішення проблеми).
1. (у математиці, геометрії) Такий, що стосується прямого кута або перпендикулярності; перпендикулярний.
2. (у техніці, інформатиці) Незалежний, не пов’язаний, що не впливає на інші частини системи або процесу.
3. (переносно) Абсолютно чужий, далекий, що не має нічого спільного з чимось; несумісний.
1. (у математиці) властивість перпендикулярності, взаємної прямокутності векторів, прямих, площин або інших геометричних об’єктів.
2. (у переносному значенні, про ідеї, підходи, явища) незалежність, відокремленість, відсутність зв’язку або впливу один на одного.
3. (у техніці, програмуванні) принцип побудови систем, при якому їхні компоненти є незалежними та не мають побічних взаємодій, що спрощує аналіз, модифікацію та комбінування.
1. У геометрії: під прямим кутом, перпендикулярно.
2. У переносному значенні: абсолютно незалежно, не пов’язано, не маючи спільних точок або впливів.
3. У математиці, фізиці та інженерії: стосовно системи координат, функцій або векторів, що мають властивість ортогональності (наприклад, скалярний добуток дорівнює нулю).
1. (в анатомії) Прямовисний, спрямований вертикально вгору; такий, що здійснюється або розташований уздовж вертикальної осі організму (наприклад, про рух, положення).
2. (в медицині) Характеризує нормальний, фізіологічний напрямок руху або функцію (наприклад, про перистальтику кишківника).
3. (переносно) Правильний, відповідний нормі або очікуванням; такий, що йде вірним, прийнятим шляхом.
1. Система правил правопису, що встановлює єдині норми написання слів та їхніх форм у певній мові.
2. Розділ мовознавства, що вивчає та кодифікує правила правопису.
3. (У техніці, картографії) Правильне, точне зображення на кресленні, карті тощо.
1. Власна назва українського видавництва, що спеціалізується на випуску художньої, дитячої, навчальної та науково-популярної літератури.
2. (У математиці, зокрема в теорії груп) Підмножина групи, що є класом еквівалентності за відношенням спряженості; сукупність усіх елементів групи, спряжених до даного.
Ортодактилія — у медицині: розділ ортопедії, що займається вивченням, профілактикою та лікуванням вроджених і набутих деформацій пальців рук і ніг.
Ортодактилія — у біології (зоології): тип будови кінцівки у тварин, для якого характерне опертя на кінчики пальців при ходьбі або бігу (наприклад, у коня, жирафи, антилопи).
Ортодейтерій — один з двох спінових ізомерів молекули дейтерію (важкого водню), у якому спіни двох ядер дейтерію паралельні, що відповідає стану з повним спіном, рівним 2.