Категорія: О

1. Назва літери Ω, ω в грецькому алфавіті.

2. У математиці та фізиці — позначення для одиниці опору (Ом) або для кутової швидкості.

3. У переносному значенні — кінець, завершення чогось (за аналогією з висловом «альфа і омега» — початок і кінець).

1. Назва останньої літери грецького алфавіту (Ω, ω).

2. У переносному значенні: кінець, завершення чогось (зазвичай у зворотах на кшталт “Альфа і Омега” — початок і кінець).

3. Позначення найменшого елемента в послідовності або найнижчого рівня в якій-небудь ієрархії (наприклад, омега-самець у зоології).

4. У хімії: символ (ω) для позначення масової частки розчиненої речовини.

5. У фізиці: позначення кутової швидкості або омічного опору.

6. У біології та медицині: складова назви деяких жирних кислот (наприклад, омега-3), що вказують на положення останнього подвійного зв’язку в молекулі.

1. Статистичний критерій, що використовується для оцінки величини ефекту (частки дисперсії) в дисперсійному аналізі (ANOVA), показуючи, яка частина дисперсії залежної змінної пов’язана з певним фактором.

2. Позначення для одиниці електричного опору в системі СІ — ома, піднесеної до другого ступеня (Ом²), що використовується в електрофізиці.

1. У математичній логіці — властивість формальної теорії, яка полягає в тому, що для будь-якого такого предиката P(x), що для кожного конкретного натурального числа n можна довести P(n), не можна довести заперечення формули “існує x, для якого не виконується P(x)” (¬∃x ¬P(x)). Іншими словами, теорія є омега-несуперечливою, якщо неможливо, щоб усі окремі випадки твердження були доведені, а його загальна універсальна форма — спростована.

2. У ширшому сенсі — характеристика формальної системи (теорії), яка, будучи несуперечливою, також не допускає певного типу “омега-парадоксу”, коли система одночасно стверджує істинність певного твердження для кожного окремого об’єкта з нескінченної множини і хибність цього твердження для всієї множини в цілому. Це поняття сильніше за звичайну несуперечливість.

1. У логіці та теорії моделей — властивість формальної теорії, яка полягає в тому, що для будь-якої істинної в усіх її моделях універсально-екзистенційної пропозиції (формули виду ∀x∃y P(x,y)) в теорії існує такий функціональний символ f, що твердження ∀x P(x, f(x)) можна довести в рамках самої теорії; забезпечує можливість явно знаходити об’єкти, існування яких постулюється.

2. У математичній логіці — властивість формальної системи, яка гарантує, що для будь-якої рекурсивної послідовності формул, які можна довести в системі, узагальнення цієї послідовності (омега-правило) також можна отримати в ній; означає замкнутість системи щодо правила нескінченної індукції.

1. (фіз.) Прилад для точного вимірювання маси атомів і молекул, заснований на принципі резонансної циклотронної частоти заряджених частинок у магнітному полі; різновид мас-спектрометра.

2. (іст.) Назва одного з перших типів мас-спектрометрів з циклотронним резонансом, розробленого в середині XX століття.