drevosliv.com

Словник Української

Категорія: О

  • опочивати

    1. Перебувати у стані сну, відпочивати під час нічного сну або короткого відпочинку; спати.

    2. (переносне значення) Перебувати у стані спокою, бездіяльності; відпочивати від праці, руху.

    3. (високий стиль, заст. та ірон.) Померти, відійти у вічність (часто як урочистий або евфемістичний вираз).

  • опочиватися

    1. (заст., поет.) Знайти спокій, вічний відпочинок; померти.

    2. (перен., рідк.) Припинити існування, діяльність; занепасти, зникнути.

  • опочивка

    Опочивка — власна назва села в Україні, зокрема в Івано-Франківській області.

    Опочивка — власна назва села в Україні, зокрема в Хмельницькій області.

    Опочивка — застаріла назва села Відпочинок у Одеській області України.

  • опочивок

    1. Місце для відпочинку, перепочинку, сну; спальне приміщення, спальня (зазвичай у монастирі, готелі, заїзді тощо).

    2. Застаріле або поетичне позначення місця вічного спокою, могили.

    3. Власна назва населених пунктів, вулиць, садиб тощо (напр., село Опочивок у Житомирській області).

  • опочилий

    1. Який закінчив життя, померлий, покійний (про людину).

    2. Який перебуває у стані вічного сну, спокою; заспаний (переносно, поетично).

  • опочинок

    1. Власна назва селища міського типу в Україні, розташованого в Бородянській селищній громаді Бучанського району Київської області.

    2. (застаріле) Місце для відпочинку, перепочинку; притулок, затишний куточок.

  • опочити

    1. Закінчити життя, померти (зазвичай урочисто або книжново); спочити.

    2. Заснути, відпочити після праці, втоми; лягти спати (застаріле або книжне).

    3. Перен. Припинити активну діяльність, існування; занепасти, застигнути (про явища, установи тощо).

  • опочитися

    1. (заст.) Знайти спокій, відпочити після тривалої праці, важкої подорожі або житейських турбот; влаштуватися на відпочинок, на нічліг.

    2. (перен., заст.) Припинити існування, діяльність; закінчити життя; померти.

  • опочний

    1. (геол.) Пов’язаний з опокою — міцною, твердою осадовою гірською породою, що складається переважно з кремнезему; властивий опоці.

    2. (техн.) Призначений для роботи з опокою або виготовлений з неї (наприклад, про опочну суміш у ливарному виробництві).

  • опошлений

    1. Який набув ознак опошленості, став вульгарним, примітивним або банальним; позбавлений духовної глибини, витонченості.

    2. (про людину) Який деградував у моральному чи естетичному плані; опустився, став цинічним або безпринципним.

    3. (перен., про поняття, ідею) Який втратив первісну глибину, значення або авторитет через надмірне вживання, спрощення або зневажливе ставлення.