Словник Української
1. Молитва “Отче наш” у християнстві — основна молитва, яку, згідно з Євангелієм, Ісус Христос передав своїм учням; містить звернення до Бога та сім прохань.
2. Перші слова цієї молитви (“Отче наш, що єси на небесах…”), що використовуються для її ідентифікації.
3. (переносно) Надзвичайно важлива, основоположна ідея або правило; щось, що сприймається як непохитна основа, істина.
1. Країна, де людина народилася та виросла, що є для неї рідною землею; батьківщина, вітчизна.
2. (переносно) Місце, яке стало рідним, де людина почувається духовно пов’язаною; духовна чи культурна спадщина народу.
1. (заст.) Те саме, що вітчизняний — який стосується вітчизни, батьківщини, рідної країни; належний, властивий їй; патріотичний.
2. (заст.) Те саме, що отчимовий — який належить або стосується отчима.
1. Який належить батькові, властивий батькові; батьківський.
2. Який успадкований від батька, предків; рідний, рідний край, батьківщина.
3. Який стосується батьківщини, вітчизни; вітчизняний.
1. (істор.) Земельне володіння, яке переходить від батька до сина; спадкове майно, вотчина.
2. (перен., заст.) Батьківщина, рідна земля, місце, звідки походить рід.
1. (істор.) Прямий нащадок чоловічої статі, син, онук або правнук, який успадковує майно, титул або соціальний статус від свого предка; часто вживається в контексті князівських, шляхетських родів для позначення спадкоємця.
2. (перен., заст.) Той, хто є законним спадкоємцем або продовжувачем справи, традицій, духовної спадщини попередників.
1. (історичне) Представники старшої дружинної знаті, бояри-землевласники в Київській Русі, які обіймали вищі посади за правом спадковості; сини княжої дружини (отців).
2. (заст., поетичне) Батьки, предки; пращури.
Отьмарений — такий, що має відношення до Отьмара, походить від нього або належить йому.
Стан, коли хтось перебуває під впливом отьмари (дурману, сп’яніння); непритомність, затьмарена свідомість.
Переносно: стан втрати ясності мислення, затьмареності розуму від сильних почуттів, ілюзій або помилкових уявлень.
1. (діал.) Позбавити когось свідомості, приголомшити, оглушити; також — завдати сильного удару, побити.
2. (перен., діал.) Сильно здивувати, вразити, приголомшити своїми діями або словами.