Значення
- (Історія) –
(істор.) Прямий нащадок чоловічої статі, син, онук або правнук, який успадковує майно, титул або соціальний статус від свого предка; часто вживається в контексті князівських, шляхетських родів для позначення спадкоємця.
- (Історія) –
(перен., заст.) Той, хто є законним спадкоємцем або продовжувачем справи, традицій, духовної спадщини попередників.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. отчич, р. отчича, д. отчичеві, з. отчича, о. отчичем, м. отчичеві, к. отчичу