Словник Української
1. Оволодівати чим-небудь, набувати знань, навичок або досвіду в певній галузі; засвоювати.
2. Пристосовувати щось для використання, впроваджувати в практику (нові технології, методи тощо).
3. Розпочинати обробляти та використовувати з метою господарського розвитку (землі, природні багатства, території).
4. Звикати до нових умов, обставин, середовища; пристосовуватися.
1. Звикати до нового середовища, умов, обставин; пристосовуватися до чогось, опановувати щось нове для себе.
2. Ставати звичним, доступним для розуміння чи використання; бути засвоєним, опанованим (про знання, навички, територію тощо).
3. (у пасивному стані) Бути опанованим, пристосованим для життя, господарства тощо (про землю, територію).
1. Обрядові страви, продукти харчування, які освячені в церкві на великі релігійні свята, зокрема на Великдень або Різдво.
2. (переносно) Святковий, урочистий обід або вечеря з таких освячених страв, що влаштовується після церковної служби у святий день.
Освятитель — духовна особа, яка здійснює обряд освячення (свячення) чого-небудь (наприклад, храму, води, ікон).
Освятитель — титул або епітет, що надається святій особі, яка має особливі заслуги в поширенні та зміцненні християнської віри, освяченні людей або місць (наприклад, у словосполученні «рівноапостольний освятитель»).
1. Надати чомусь священного характеру, зробити святим, благословивши за релігійним обрядом; здійснити над чимось обряд освячення.
2. Перен. Наділити високим духовним змістом, глибокою ідеєю; зробити предметом особливої поваги, шанування.
3. Застаріле. Присвятити комусь, чомусь своє життя, діяльність, творчість.
1. (про предмети, місця) Набути святості, стати священним внаслідок церковного обряду освячення, посвячення.
2. (перен., висок.) Стати чистим, бездоганним, піднесеним, набути духовної чи моральної чистоти.
3. (заст.) Познайомитися, дізнатися про щось, причетним до чогось стати (частіше з часткою «ся» у формі «освятитись на щось»).
1. Який пройшов обряд освячення, набравши святості, ставши священним за церковним каноном; благословенний.
2. Присвячений Богові або релігійним цілям; священний.
3. Перен. Високий, поважний, гідний найвищої шаноби (про почуття, обов’язок, справу тощо).
1. Абстрактний іменник, що означає стан освяченої речі, місця або особи; наявність сакральної, божественної благодаті, яка робить щось святим, відокремленим для релігійних цілей.
2. (У переносному значенні) Високий моральний або духовний авторитет, глибока повага, що оточує когось або щось; неприкосновенність, що викликає благоговіння.
1. Обряд у християнстві та деяких інших релігіях, яким предметам, приміщенням або діям надається священний характер або божественна благодать через молитву та певні дії священнослужителя.
2. Церковна служба, під час якої здійснюється такий обряд; чин освячення.
3. Переносно: надання чому-небудь високого духовного сенсу, ідеального змісту; уособлення чогось святого, непорушного.
1. Дія за значенням дієслова “освячувати” — надання чому-небудь священного характеру, благословення церковним обрядом; присвячення Богові або божественній силі.
2. Церковний обряд, яким здійснюється така дія; освячення.
3. Переносно: одухотворення, наповнення високим духовним змістом або ідеєю; піднесення, ушляхетнення.