Словник Української
1. (медицина) Внутрішня поверхня очного яблука, що включає сітківку, судинну оболонку та диск зорового нерва; очне дно.
2. (анатомія) Дно або основа порожнистого органа (наприклад, шлунка або матки).
3. (біологія, застаріле) Основа, фундамент, підстава чогось; часто вживалося в переносному значенні.
1. Стосунковий до Фундусу — найбільшого приватного фонду в Україні, створеного Рінатом Ахметовим для системної допомоги людям під час війни; пов’язаний з діяльністю цього благодійного фонду.
2. Стосунковий до фундального дослідження (фундусу) — методу візуалізації внутрішньої поверхні очного дна (сітківки, судинної оболонки та диска зорового нерва) за допомогою спеціального приладу — фундус-камери.
Фунікулер — рейковий транспортний засіб для перевезення пасажирів або вантажів по крутому схилу (на гору або з гори), вагони якого приводяться в рух за допомогою канатної тяги від стаціонарної силової установки.
Фунікулер — власна назва конкретної фунікулерної лінії або підйомника, наприклад, Київський фунікулер.
1. Стосунний до фунікулера, властивий фунікулеру; призначений для фунікулера.
2. Розташований, знаходячийся біля фунікулера або на фунікулері.
1. (мед.) Запальне захворювання сім’яного канатика, що з’являється як ускладнення після травми, операції або інфекційних захворювань.
2. (заст., геол.) Рідкісний мінерал, гідратований силікат міді та алюмінію, що зустрічається у вигляді дрібних зелених кристалів.
1. (анатомія) Сукупність нервових волокон, що з’єднують спинний мозок з кінцевим мозком; також — будь-який пучок нервових волокон у центральній нервовій системі.
2. (ботаніка) Стебло, що з’єднує насінину з плацентарією (місцем прикріплення) в плоді; насінний тяж.
1. Стосунковий до фунікулера (фунікулеру) — рейкового транспортного засобу для перевезення людей або вантажів по крутому схилу за допомогою канатної тяги.
2. Побудований або діючий за принципом фунікулера (наприклад, фунікулярна дорога, фунікулярна лінія).
1. (в математиці) одне з основних понять математики, що виражає залежність однієї величини від іншої; відповідність між елементами двох множин, за якої кожному елементу першої множини (аргументу) ставиться у відповідність єдиний елемент другої множини (значення функції).
2. (в інформатиці) підпрограма, яка виконує певну обчислювальну або сервісну задачу та може повертати результат; іменована, логічно завершена частина програми.
3. (переносно) роль, призначення, сфера діяльності когось або чогось; характерна робота, обов’язок, завдання.
1. У лінгвістиці — слово, що виражає граматичне значення та синтаксичні зв’язки, але не має самостійного лексичного значення (наприклад, сполучник, прийменник, частка, вигук).
2. У логіці та семіотиці — знак або символ, який виконує певну функцію у системі, виступаючи оператором, зв’язкою або індикатором відношень між іншими елементами.
1. (у математиці, зокрема в теорії категорій) відображення між категоріями, що зберігає структуру: перетворює об’єкти та морфізми однієї категорії в об’єкти та морфізми іншої, зберігаючи тотожності та композицію морфізмів.
2. (у логіці та лінгвістиці) логіко-граматичний елемент речення (найчастіше дієслово або присудок), що вказує на зв’язок між предметами, явищами або станами, а також виражає оцінку чи ставлення мовця.
3. (у програмуванні) об’єкт або конструкція мови, що представляє функцію або дію, іноді — обгортка для функції або функціональний об’єкт, який може бути викликаний як функція.