Словник Української
1. Власна назва, що походить від топоніма Козьолек (назва села в Україні) та вказує на належність до нього або походження з нього (наприклад, козьолецький цвинтар).
2. У складі стійкого словосполучення «Козьолецький цвинтар» — власна назва історичного некрополя у Львові, заснованого наприкінці XVIII століття, пам’ятки історії та культури.
1. Належний до Козиць, пов’язаний із селом Козиць (наприклад, Козицька сільська рада).
2. Належний до Козиць, пов’язаний із селом Козиць (наприклад, Козицька сільська рада).
3. Належний до Козиць, пов’язаний із селом Козиць (наприклад, Козицька сільська рада).
1. Представники українського шляхетського роду (герба Кораб) з Київщини, відомі з XVI століття, до яких належав, зокрема, державний діяч та дипломат Речі Посполитої Адам Козинський (пом. 1633).
2. Назва села у Хмельницькій області України (повна офіційна назва — Козинці), пов’язана з історичним родом Козинських, якому воно належало.
Доброславівна — жіноче по батькові, утворене від чоловічого імені Доброслав, що вказує на належність до батька з цим іменем (наприклад: Марія Доброславівна).
Патронімічне прізвище, утворене від чоловічого імені Доброслав, що означає “син Доброслава”.
Історично — по батькові (ім’я по батькові) для сина, батька якого звали Доброслав, аналогічне до сучасних форм на “-ович”.
1. Чоловіче особове ім’я слов’янського походження, утворене від основ “добро-” та “-слав” (від “слава”); аналог давньоруського імені Доброслав.
2. Назва низки населених пунктів в Україні, зокрема селища міського типу в Одеській області.
3. Похідний термін для позначення людини, яка прагне до слави через добрі вчинки або несе добру славу.
1. Який має добрий нрав, доброзичливий, лагідний, м’який за характером; благонравний.
2. (У давнину) Який відповідає поняттям про моральну доброчесність, благопристойний, чесний.
Добромислівна — жіночий рід від прикметника «добромислівний», який означає: такий, що має добрі наміри, сповнений доброї волі; що діє з добрими помислами, без злого умислу.
1. Прізвище українського походження, утворене від давнього імені або прізвиська «Добромисл».
2. Історична особа, представник української козацької старшини або шляхтич, що носив це прізвище (наприклад, у XVI–XVII ст.).
Добромисл — власна назва, що походить від українських слів «добро» і «мислити»; традиційне українське чоловіче ім’я, яке вживалося переважно в історичному контексті або як символічне ім’я для персонажів, що уособлюють добрі наміри, благородність думок та мудрість.
Добромисл — у сучасному вживанні може використовуватися як літературний або публіцистичний термін для позначення людини з добрими, благородними помислами, носія позитивного світогляду та конструктивних ідей.