Позначка: іменник

1. Рідкісна назва для молодого осла, віслючка.

2. У ботаніці — народна назва деяких рослин, зокрема, козельцю (Tragopogon) або кульбаби (Leontodon), чиє насіння має пухнастий чубчик, схожий на ослячий хвіст.

1. Зменшувально-пестлива форма до слова “ослін” — невеликий ослін, низька табуретка або стільчик без спинки.

2. (у спеціальному контексті) Може вживатися як власна назва або термін для позначення конкретного предмета меблів певного типу, стилю або призначення (наприклад, у каталогах, описі колекцій).

1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області.

2. (заст., діал.) Те саме, що осліпок — короткий обрізок, уламок, залишок від чогось (наприклад, згаслої свічки, обрізаної вітки).

Стан психічного або емоційного затьмарення, коли людина втрачає здатність об’єктивно сприймати дійсність, критично мислити та розрізняти істинні цінності через сильне захоплення чимось (ідеєю, почуттям, особою) або під впливом обставин.

Медичний стан тимчасової втрати зору, спричинений різкими зовнішніми впливами (наприклад, яскравим світлом), що призводить до фізичної нездатності бачити.

1. Медичний стан, що характеризується втратою зору або його різким погіршенням, часто тимчасовим, спричиненим пошкодженням очей, нервової системи або сильним впливом світла.

2. Переносно — стан крайньої захопленості, зачарування або пристрасті, який позбавляє людину здатності реально оцінювати ситуацію, об’єкт почуттів або власні вчинки.

3. У військовій справі — позбавлення противника можливості вести спостереження або користуватися засобами розвідки (наприклад, шляхом засліплення радарів, оптики).

1. Дія за значенням дієслова “осліплювати” — позбавлення зору, здатності бачити.

2. (переносне значення) Сильне враження від яскравого світла, що призводить до тимчасової втрати чіткого зору.

3. (переносне значення) Приведення когось у стан захвату, подиву або збентеження, що заважає тверезо мислити чи оцінювати ситуацію.

1. (діал.) Те саме, що послуга — дія, вчинок, який робиться на користь, на благо когось; допомога, вигода.

2. (діал.) Вдячність, подяка за послугу.

3. (діал., заст.) Подарунок, гостинець як вияв уваги або вдячності.

1. У давньоруській та українській історії — особа, яка порушила клятву вірності (присягу) своєму князю або державі, зрадник, перебіжчик.

2. У церковній практиці — особа, яка не підкоряється церковній владі або порушує церковні правила; непокірник, той, хто чинить непослух.

1. Власна назва села в Україні, що розташоване в Івано-Франківській області, Богородчанському районі; належить до Олієво-Королівської сільської громади.

1. Той, хто не слухається, не підкоряється наказам, розпорядженням; непослушна, норовлива людина.

2. У церковній традиції: особа, яка проходить перший ступінь чернечого послуху, готовлячись до постригу; послушник.