Позначка: іменник

1. Широко розкрита паща з оголеними зубами, що виражає злість, загрозу або дике задоволення (переважно про хижих тварин).

2. Переносно: вираз обличчя людини, що нагадує таку пащу; злісна, погордлива або зневажлива посмішка.

3. Рідко: оголені зуби, виставлені напоказ.

1. Властивість за значенням прикметника “оскалений”; стан, коли щось викривлене, перекручене або має вигляд оскаленого.

2. Висловлювання зневаги, глузування або ворожості, що проявляється у викривленні обличчя (наприклад, у посмішці, гримасі).

1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі.

2. (діал., рідко) Те саме, що оскал — широка посмішка, коли видно зуби; усмішка, що обнажує зуби.

1. (геологія) Великий уламок гірської породи, що утворився внаслідок руйнування скелі або масиву; відколотий шматок каменя.

2. (переносне значення) Уламок, залишок, фрагмент чогось більшого, цілого (наприклад, пам’яті, знання, минулого).

Оскальпованість — стан, коли людина позбавлена шкіри голови разом з волоссям (скальпу) внаслідок навмисного каліцтва або ритуальної дії.

1. Процес дії за значенням дієслів «осво́ювати» і «осво́їти»; опанування чого-небудь, призвичаювання до чогось, засвоєння знань, навичок тощо.

2. Приведення чого-небудь у стан, придатний для використання, господарського розвитку; впровадження у виробництво.

3. Заселення та господарське облаштування якої-небудь території.

1. Обрядові страви, продукти харчування, які освячені в церкві на великі релігійні свята, зокрема на Великдень або Різдво.

2. (переносно) Святковий, урочистий обід або вечеря з таких освячених страв, що влаштовується після церковної служби у святий день.

Освятитель — духовна особа, яка здійснює обряд освячення (свячення) чого-небудь (наприклад, храму, води, ікон).

Освятитель — титул або епітет, що надається святій особі, яка має особливі заслуги в поширенні та зміцненні християнської віри, освяченні людей або місць (наприклад, у словосполученні «рівноапостольний освятитель»).

1. Абстрактний іменник, що означає стан освяченої речі, місця або особи; наявність сакральної, божественної благодаті, яка робить щось святим, відокремленим для релігійних цілей.

2. (У переносному значенні) Високий моральний або духовний авторитет, глибока повага, що оточує когось або щось; неприкосновенність, що викликає благоговіння.

1. Обряд у християнстві та деяких інших релігіях, яким предметам, приміщенням або діям надається священний характер або божественна благодать через молитву та певні дії священнослужителя.

2. Церковна служба, під час якої здійснюється такий обряд; чин освячення.

3. Переносно: надання чому-небудь високого духовного сенсу, ідеального змісту; уособлення чогось святого, непорушного.