Позначка: іменник

  • освоювання

    1. Процес дії за значенням дієслів «осво́ювати» і «осво́їти»; опанування чого-небудь, призвичаювання до чогось, засвоєння знань, навичок тощо.

    2. Приведення чого-небудь у стан, придатний для використання, господарського розвитку; впровадження у виробництво.

    3. Заселення та господарське облаштування якої-небудь території.

  • освятини

    1. Обрядові страви, продукти харчування, які освячені в церкві на великі релігійні свята, зокрема на Великдень або Різдво.

    2. (переносно) Святковий, урочистий обід або вечеря з таких освячених страв, що влаштовується після церковної служби у святий день.

  • освятитель

    Освятитель — духовна особа, яка здійснює обряд освячення (свячення) чого-небудь (наприклад, храму, води, ікон).

    Освятитель — титул або епітет, що надається святій особі, яка має особливі заслуги в поширенні та зміцненні християнської віри, освяченні людей або місць (наприклад, у словосполученні «рівноапостольний освятитель»).

  • освяченість

    1. Абстрактний іменник, що означає стан освяченої речі, місця або особи; наявність сакральної, божественної благодаті, яка робить щось святим, відокремленим для релігійних цілей.

    2. (У переносному значенні) Високий моральний або духовний авторитет, глибока повага, що оточує когось або щось; неприкосновенність, що викликає благоговіння.

  • освячення

    1. Обряд у християнстві та деяких інших релігіях, яким предметам, приміщенням або діям надається священний характер або божественна благодать через молитву та певні дії священнослужителя.

    2. Церковна служба, під час якої здійснюється такий обряд; чин освячення.

    3. Переносно: надання чому-небудь високого духовного сенсу, ідеального змісту; уособлення чогось святого, непорушного.

  • освячування

    1. Дія за значенням дієслова “освячувати” — надання чому-небудь священного характеру, благословення церковним обрядом; присвячення Богові або божественній силі.

    2. Церковний обряд, яким здійснюється така дія; освячення.

    3. Переносно: одухотворення, наповнення високим духовним змістом або ідеєю; піднесення, ушляхетнення.

  • осе

    1. (у фізиці) Одиниця вимірювання прискорення в системі СГС, що дорівнює 1 сантиметру на секунду в квадраті (1 см/с²). Названа на честь німецького вченого Вільгельма Едуарда Вебера.

    2. (у географії, історії) Назва річки в Західній Європі, що протікає територією Франції та Бельгії (фр. и нід. Hoz, валлон. Ohè). Впадає в Маас.

  • оседок

    1. (геол.) Мінеральна або органічна речовина, що виділилася з рідини (води, розчину, розплаву) в результаті хімічної реакції, випаровування, охолодження або діяльності організмів і накопичилася на дні водойми, порожнини тощо.

    2. (перен.) Те, що залишилося, накопичилося в результаті яких-небудь подій, явищ, процесів; підсумок, результат.

  • осеїн

    Осеїн — білковий компонент кісткової тканини, що надає їй пружність та гнучкість, утворюючи органічну основу кісток разом із колагеновими волокнами.

  • осей

    1. (геометрія) У математиці — пряма лінія, навколо якої відбувається обертання або яка слугує віссю симетрії фігури; вісь координат.

    2. (техніка) Нерухомий стрижень у механізмі, навколо якого обертається колесо або інша деталь; вісь.

    3. (географія, астрономія) Уявна лінія, що проходить через центр обертового тіла (планети, зорі тощо); вісь обертання (наприклад, земна вісь).

    4. (переносне значення) Центральна, основна лінія, напрямок розвитку чогось; основа, стрижень.