Значення
-
Музичний твір для одного або двох інструментів (найчастіше фортепіано або струнних), що складається з декількох (зазвичай трьох або чотирьох) контрастних за темпом і характером частин, побудованих за принципами сонатної форми.
-
Сонатна форма — принцип музичної побудови, характерний для першої, а іноді й інших частин сонатно-симфонічного циклу, що передбачає експозицію, розробку та репризу з головною, співочою та заключною партіями.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. соната, р. сонати, д. сонаті, з. сонату, о. сонатою, м. сонаті, к. сонато
Походження слова (Етимологія)
Слово «соната» походить від італійського «sonata», що означає «звучна» (жіночий рід від «sonato» — «звучний»). Це, у свою чергу, походить від латинського дієприкметника «sonata» (жіночий рід) від дієслова «sonare» — «звучати, шелестіти, брязкати, грати, співати, вимовляти». Спочатку в латинській мові існували термінологічні словосполучення «littera sonans» (голосна буква) та «litterae sonantes» (голосні букви). Таким чином, «соната» буквально означає «звучна (п’єса)» — музичний твір, який виконується звучанням інструментів.