1. Який має дещо знижений слух, чує не зовсім добре.
2. Який видає приглушений, невиразний звук; глухуватий.
3. Який не має вихідного отвору, тупий (про вулицю, прохід тощо).
глухуватий
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Одного разу в мене в хаті пролунав телефонний дзвоник, і я почула глухуватий голос із далекого Торонто, який звучав напрочуд чітко й близько. Так розпочався телефонно-епістолярний діалог, змістовний і дуже важливий для мене, який тривав — з перервами — до самої смерти Юрія Остаповича.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
— Але спершу послухай, як він грає!» Тоді Станіслав прегарно видав «О, соте vaghi…» та «О, viva fiamma!»’, що й навіть глухуватий Анджеліко пустив кілька сліз. Щоб йому двічі не ходити, я розлив по келихах решту соаве і таким чином наблизились ми — тепер уже втрьох — до числа вісім.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Частина мови: прикметник () |