Древослів

Словник Української Мови

проступство

[prostupstʋo] Іменник

Буква:П

Значення

  1. Тлумачення із “Словника української мови”* ПРОСТ У ПСТВО , а, с., заст. Проступок . – Вставай , серце , та вітай гостей ! – тихо сказав Балабуха , неначе обвинувачений в якомусь проступстві (Н.- Лев ., III, 1956, 122).

Правопис та відмінювання

Граматичні форми:

н. проступство, р. проступства, д. проступству, з. проступство, о. проступством, м. проступстві, к. проступство

Приклади з художньої літератури

  • пройшли б над полем буковок хистких.
    Тоді стара Бобренчиха, вдова,
    суду такі промовила б слова:
    — Пане полковнику і пане войте!
    Ускаржаюся Богу і вам
    на Марусю,
    що вона, забувши страх божий,
    отруїла сина мого Григорія.
    І втеди син мій Григорій наглою смертю вмер,
    на здоровлі перед тим не скорбівши,
    през отруєння і през чари бісовські.
    То вам, панове, правдиво, під сумлінням, кажу
    і людьми те освідчу.
    Оскаржену Марусю Чураївну
    тоді суддя суворо запитав, —
    коли, чого і для якой причини
    таке незбожне діло учинила-
    Але вона ні слова не сказала,
    усправедливлень жодних не дала,
    тілько стояла, яко з каменю тесана.
    Тоді громада загула прелюто:
    — Вона ж свій злочин визнала прилюдно!
    Бо, як до Гриця, мертвого, припала,
    казала все — як зілля те копала,
    як полоскала, як його варила
    і як уранці Гриця отруїла.
    Вона ж співала, наче голосила,
    на себе кари божої просила.
    Співала так, як лиш вона уміла!
    А потім враз — неначе заніміла.
    Тоді ми, вряд, упевнившись на ділі,
    що Гриць умер, отруєний, в четвер,
    предать землі звеліли до неділі,
    прийнявши справу криміналітер.
    Убивницю ж, Марусю, до росправи
    скріпить в’язéням города Полтави.
    Бобренчиха ж, та зацна удова,
    нехай на бога в горі упова
    та настановить свідків, віри годних,
    не підозрéнних у проступствах жодних.
    Аби по правді свідчили про злочин,
    що тут убивці іншого нема,
    бо то не є ще доказ остаточний,
    якщо підсудна визнала сама.
    На то ставши, Параска Демиха, в літах подейшлих,
    зізнала:
    — Єдну душу Богу ховаю, а було так.
    Недавнечко, о півнях, вийшла я…
    — …трусити Левкову грушу,— підказав хтось.
    — Панове судді.
    Лесько Черкес мене на цноті змазує!
    Тоді ми, вряд, казали-сьмо Черкесу і всім такóж
    особам принаявним, щоб мову свідкам не перебивали,
    понєваж будуть випхані із ратушу,
    а двері будуть взяті на скабу.
    — Ліна Костенко

Більше записів