позіхи

Тлумачення із “Словника української мови”* П О ЗІХИ , ів, мн. ( одн. п о зіх , у, ч. ). Мимовільні поодинокі глибокі дихальні рухи , здійснювані з широко відкритим ротом , а також звуки , що виникають при цьому . Федір позіхнув так , що мало рот йому не роздерся . За ним – Кесар . А там уже й на Миколу перейшли ті позіхи ( Збан ., Курил. о-ви, 1963, 65); // рідко . Те саме , що зітх а ння . Забудь , що я колись за ніжні вічка Весь обливавсь кипучими слізьми : Гидкий-бо то був час неволі-тьми За позіх твій , за млявий вигляд личка .( Граб ., І, 1959, 260). @ П о зіхи змаг а ють ( бер у ть ) кого – непереборно хочеться позіхати кому-небудь . Почне ж Тарас говорити про щось серйозно , вона умисне , ніби її змагають позіхи , прикриває долонею рота (Мушк., Чорний хліб , 1960, 114). Тлумачення із “Словника української мови”* П О ЗІХ див. п о зіхи .